Інклюзивна пам’ять чи новий історичний міф: Микола Ляхович закликав нардепів до державної мудрості при ухваленні закону про борців за незалежність України.

Дискусії довкола урядового законопроєкту «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» (№ 2538), підготовленого УІНП, оголили давні суперечності в підходах до формування національної пам’яті.

Відомий громадський діяч і правозахисник Микола Ляхович на своїй сторінці у фейсбуці гостро розкритикував спроби чиновників звузити визвольний рух до однієї ідеологічно-регіональної фракції. Натомість він підтримав альтернативний законопроєкт Юрія Шухевича, який демонструє справжню державницьку позицію та інклюзивність щодо всіх борців за волю України — включно з поліськими отаманами. Подаємо повний текст заяви Миколи Ляховича без змін: 

«Нещодавно мною було висловлено публічне занепокоєння, що в урядовому законопроєкті «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» (№ 2538), який підготував Український інститут національної пам’яті, можуть врахувати не всіх борців за державну незалежність України, а лише за певним ідеологічно-регіональним принципом.
Друзі, як не прикро про це писати, але, на превеликий жаль, моє занепокоєння виявилося небезпідставним, коли вдалося ознайомитись з опублікованим на сайті текстом цього законопроєкту.

Як і очікувалося, прихильники однієї версії «правильної історії» упустили багато напрямків боротьби української нації за свою свободу і соборність у ХХ столітті. Для прикладу, брати-галичани з УІНП знову упустили згадку про «Поліська Січ» УПА Тараса Бульби-Боровця, яка виникла в серпні 1941 року з благословення екзильного Уряду УНР, і тим більше не згадано Українську Народну Революційну Армію (УНРА), яку собі за назву взяли січовики після того, як бренд «УПА» перехопила бандерівська фракція навесні 1943 року. А підрозділи УНРА діяли до 1950-х років, навіть на території сучасної Білорусі. В законопроєкті цей період виписано по-хитрому: «Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА)». Тобто наче й ніхто не забороняє під згаданим брендом «УПА» вшановувати «Поліську Січ» (УНРА), але за бажання кожен чиновник може відмовити в пошануванні цього українського визвольного руху, як це було у 2008 році на сторіччя від дня народження засновника УПА Тараса Бульби-Боровця, адже «Поліська Січ», на відміну від тієї ж «Карпатської Січі», не згадується в законопроєкті…

Відповідно, чиновники з УІНП наступного року, коли треба було б на державному рівні святкувати 75-річчя від заснування в 1941 році УПА «Поліська Січ», можуть «із чистою совістю» не згадати цю подію, бо в законі вона не відображена, і знову нам розказуватимуть історичні міфи про заснування УПА на Покрову у 1942 році. Тобто, скинувши комуністів з їхніми міфами, дехто починає творити нові міфи замість того, щоб поширювати правду.

Але не все так погано, як здається на перший погляд. Адже, по-перше, в законі, запропонованому УІНП, дуже хороша преамбула й обґрунтування, хоч вони й дали вузькорегіонального маху, визначаючи суб’єктів, на яких має поширюватися дія закону.

По-друге, син головнокомандувача УПА (бандерівської) Юрій Романович Шухевич зареєстрував свій альтернативний законопроєкт № 2538-1, де в деталях описав майже всі досі відомі національно-визвольні рухи, зокрема й лівуватого забарвлення, які, проте, стояли на позиції державної незалежності України.

Зокрема, як бачимо в статті 1 підпункту «ї», чітко згадується: «Українська повстанська армія отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Українська народна революційна армія (УНРА)». Для тих, хто не знає деталей трагедії українського визвольного руху на Поліссі й Волині, наголошу, що батько Юрія Романовича, Роман Йосипович Шухевич, керував підрозділами УПА-ОУН(б), які мали збройні конфлікти з УПА-УНРА. Проте Юрій Романович, будучи не по-книжному мудрою людиною в цих питаннях і ставлячи державний інтерес консолідації української нації вище за ідеологічні й регіональні симпатії, не став принижувати заслуги нікого з борців за державну незалежність України, навіть опонентів свого батька. А от «бібліотечні» й «архівні» «борці-герої» продовжують жити у світі ідеологічних тенет, а не державного інтересу в консолідації української нації.

Варто зазначити, що, на мою думку, і список тих, кого треба пошанувати, тобто окремо згадати в законопроєкті, не повний і в пана Юрія Шухевича. Адже там упущено «Олевську республіку» (вересень — листопад 1941 року, «бульбівці») і «Колківську республіку» (квітень — листопад 1943 року, «бандерівці»). Також треба окремими рядками згадати Норильське повстання і Кенгірське повстання (1954 р) як окремий етап боротьби українців, коли вони розривали зсередини шлунок сталінського звіра під назвою «ГУЛАГ». Це потім повторили на Майдані Кучмі у 2004-му, а Януковичу — у 2013–2014 рр. Бо такі вже є українці «на смак» для тих, хто хоче їх проковтнути. І про цю національну особливість треба пам’ятати й українцям, і тим, хто хоче їх проковтнути.

Підсумовуючи все вищезазначене, пропоную до законопроєкту УІНП додати повний перелік осіб і формацій, на які поширюється дія закону, за списком, який подає пан Юрій Романович Шухевич.
Дуже прошу нардепів проявити державну мудрість і відразу перерахувати всі формації, які вже відомі, щоб потім не мати непорозумінь і не вносити поправки.

Василь Червоній і Юрій Шухевич у Рівному під час відзначення 100-річчя від народження засновника УПА Тараса Бульби-Боровця. 9 березня 2008 року.

P.S. На світлині Шухевич із покійним Василем Червонієм у Рівному, 9 березня 2008 р., під час святкування 100-річчя від дня народження Тараса Бульби-Боровця, куди Юрій Романович прибув зі Львова, незважаючи на свій вік, щоб вшанувати поліського отамана, який конфліктував із підрозділами його батька. А 100-річчя Боровця тоді було відзначено лише на регіональному рівні, і то не повною мірою, бо, за словами покійного Василя Червонія, в адміністрації тодішнього президента Віктора Ющенка всеукраїнські заходи, присвячені засновнику «небандерівської УПА», були заблоковані галичанами, які тоді контролювали гуманітарний напрямок секретаріату. Може, досить наступати на ті самі граблі, продовжуючи внутрішню війну пам’яті, пане Volodymyr Viatrovych?!
P.P.S. Щоб зрозуміти, яких людей УІНП оминає своєю увагою і що цим людям довелося пережити заради України, наполегливо рекомендую відеоспогади особистої помічниці Тараса Бульби-Боровця пані Галини Кухарчук.

Слава Україні!» . 
Микола Ляхович

8 квітня 2015 р.