Сьогодні ми відзначаємо День відновлення Незалежності України.

Для мене ця дата — не просто свято. Це день, за який я почав боротися ще підлітком.

Наприкінці 1980-х я прийшов до радянської школи із синьо-жовтим значком на грудях і відмовився вступати до комсомолу, назвавши його антиукраїнською організацією.  

Мене за це сварили комуністи в школі. А я казав їм, що час московської окупації України добігає кінця і скоро Україна стане Незалежною.

Я тоді ще не знав, скільки років боротьби попереду. Не знав, скільки поколінь українців віддадуть за цю свободу своє життя.

Але я знав головне: Україна буде вільною. 

Український дисидент Валентин Мороз сказав слова, які, на мою думку, пояснюють саму природу нашої Нації: «Україна живе завдяки логіці одержимості».

Саме ця одержимість не давала українцям змиритися з імперією. Вона вела дисидентів, політв’язнів, борців за Незалежність. Вона вивела мільйони людей на Майдани. І сьогодні вона веде наших Воїнів у боротьбі проти московського агресора.

Незалежність нам ніхто не подарував. І ніхто не має права її в нас забрати.

Тому сьогодні я хочу побажати кожному українцю не просто пишатися Незалежністю, а стати її носієм, захисником української самобутності, волі, соборності і гідності!

Бо Україна переможе не тому, що нам пощастить.

Україна переможе тому, що ми не погодимося на менше, ніж Успішну, Українську Україну!

З Днем відновлення Незалежності!

Слава Нації!

Слава Україні!

Микола Ляхович, правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), волонтер, засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності, військовослужбовець ЗСУ (2022-2024), ветеран московсько-української війни, засновник ГІ Інститут українського національного державотворення і Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича.

Олевська міська рада на чолі з міським головою Сергієм Лисицьким офіційно запросила до участі в заходах Миколу Ляховича — засновника Громадської ініціативи «Поліська Січ» та Всеукраїнського національно-патріотичного фестивалю «Олевська Республіка». Багаторічна робота пана Миколи та його однодумців із увічнення героїчного минулого Полісся заклала міцний фундамент для того, щоб сьогодні ці пам’ятні дати відзначалися на високому державному та обласному рівнях, консолідуючи українське суспільство. 

Ця історична подія бере свій початок з 21 серпня 1941 року, коли підрозділи УПА «Поліська Січ» під керівництвом Тараса Бульби-Боровця вступили до Олевська, започаткувавши унікальний осередок українського самоврядування в часи Другої світової війни. Діяльність на підставі мандата Уряду УНР в екзилі робить цей досвід вагомим етапом відновлення нашої української національної державності, що має особливе значення зараз — в умовах повномасштабної російсько-української війни. 

Урочисті заходи розпочалися з церемонії вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць України. Присутні вшанували Героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до портретів на Алеї Героїв. 

Алея Героїв в Олевську

Микола Ляхович покладає квіти на Алеї Героїв в Олевську

Пізніше в межах неформального спілкування та ознайомлення делегацій з Олевськом гості відвідали Олевський Центр психосоціальної підтримки, де вони мали змогу дізнатися більше про роботу установи та долучитися до екскурсії закладом. 

Важливою частиною запланованих заходів стало урочисте відкриття скверу імені Тараса Бульби-Боровця та скульптурної композиції, присвяченої генерал-хорунжому. 

Виступ гурту TaRuta

До слова були запрошені керівники громади та почесні гості: міський голова, військові, представники Житомирської ОВА, народні депутати України, дослідники історії УПА «Поліська Січ», волонтери і нащадки учасників «бульбівського» руху.

Микола Ляхович під час виступу. Світлина “Суспільне Житомир”

У своєму виступі Микола Ляхович розповів, як вперше почув від ветеранів «бандерівської» УПА під проводом ОУН-Р про «першу УПА». Ветерани «бандерівського» руху говорили з великою шаною про УПА «Поліська Січ» і її засновника Тараса Бульбу-Боровця. Це спонукало Миколу Ляховича глибше досліджувати історію «бульбівської» УПА, а з часом — заснувати громадську ініціативу «Поліська Січ».

Ця організація взялася за просвітницьку діяльність. Зокрема, Микола закуповував спогади Тараса Бульби-Боровця «Армія без держави» і, перед тим як подарувати їх школам на Поліссі, організовував їхню презентацію. А з часом створили сайт «Поліська Січ», редактором якого став відомий дослідник Волинської трагедії і «бульбівського руху» Іван Ольховський. 

У 2011 році Микола Ляхович заангажував Сидора Кізіна, який очолював Житомирський обласний осередок партії «Свобода», і до 70-ї річниці «Олевської Республіки» було відкрито перший пам’ятний знак в Олевську на честь цієї події. Коли Микола Ляхович у 2015 році створив і очолив підрозділ національно-патріотичного виховання в Мінмолодьспорту, то спільно із митцем Валерієм Гладунцем та місцевими олевськими активістами вони заснували щорічний Всеукраїнський національно-патріотичний фестиваль «Олевська Республіка».

Відтак Микола Ляхович подякував усім людям доброї волі, які долучалися до вшанування УПА «Поліська Січ», Тараса Бульби-Боровця та Олевської Республіки. Також він нагадав, що цьогоріч ГІ «Поліська Січ» і ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича»  під патронатом Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ вже провели п’ять військово-патріотичних вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці УПА «Поліська Січ», для молоді на Рівненщині, і висловив сподівання, що подібний захід цьогоріч буде проведений для молоді Олевської громади».  

Після відкриття стели у сквері на території Олевського професійного ліцею, де раніше розміщувався штаб «Поліської Січі», відбулося відкриття погруддя Тараса Бульби-Боровця, де присутні обговорили визвольну боротьбу українського народу в часи Другої світової війни. Погруддя створив місцевий олевський скульптор, ветеран російсько-української війни, історик Олександр Павленко.

Під час відкриття скульптурної композиції, присвяченої генерал-хорунжому Тарасу Бульбі-Боровцю. Фото “Суспільне Житомир”

Після цього в Олевському міському Будинку культури представили театралізований уривок із комедійної п’єси «Посол на сесії», яку написав Тарас Бульба-Боровець під псевдонімом Тарас Бистриченко. Події твору розгортаються на тлі реалій тогочасного Волинського Полісся, показуючи побут, ментальність, звичаї місцевих мешканців та їхнє ставлення до високої політики. У п’єсі гостро висміюються політична система, бюрократія та виборчі процеси. Показ мав особливу символіку, адже саме на цій сцені 85 років тому відбулася вистава «Посол на сесії» у присутності Тараса Боровця. 

Театралізований уривок із комедійної п’єси «Посол на сесії», яку написав Тарас Бульба-Боровець під псевдонімом Тарас Бистриченко

У постановці взяли участь працівники культури, місцеві активісти та представники художньої самодіяльності. Режисерка — Тетяна Існюк. Це була лише частина п’єси, але навіть короткий театральний епізод дав можливість відчути атмосферу того часу та нагадав про маловідому сторінку історії Олевська.

«Я був приємно вражений тим, що Бульба-Боровець міг так іронічно показувати суспільні процеси та використовувати певні архетипи українців. Наприклад, впертого українського діда, який багато років судиться з братом, витратив на це вже більше грошей, ніж коштує ділянка, за яку він бореться, але відступати не збирається. Я вперше побачив постановку. Це радше імпреза, а не вистава, але мені дуже сподобалося, як і всім, хто був у залі. Актори-аматори грають на високому рівні, підібрали відповідні декорації. В одному акті вони намагалися передати основну ідею та додали певні сучасні інтерпретації», — поділився своїми враженнями Микола Ляхович у коментарі «Суспільному Житомир». 

Назар Волощук. Світлина “Суспільне Житомир”

На завершення заходу Назарій Волощук зіграв на бандурі та заспівав пісню «Ой у лузі червона калина». 

Микола Ляхович і Сергій Стельникович

А завершилися урочисті заходи мультимедійною історико-документальною студією «Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця в дослідженнях професора Сергія Стельниковича», під час якої доктор історичних наук особисто розповів про свій шлях, наукові дослідження, присвячені українському національному руху опору, та поспілкувався з місцевими істориками й дослідниками.  

У травні цього року зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України  для трьох сотень одинадцятикласників Дубровицької громади на Рівненщині було проведено низку вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

У червні 2026 року Микола Ляхович із патріотичною молоддю здійснили сходження на найвищі вершини українських Карпат — Петрос і Говерлу, де розгорнули стяг із портретом засновника УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця.

Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Під наставництвом військових інструкторів із досвідом участі в бойових діях молодь освоювала навички з тактичної медицини, орієнтування на місцевості та керування БПЛА, а також ознайомилася із сучасними зразками озброєння, мінною безпекою тощо.

Програма заходу включала лекції-тренінги з утвердження української національної та громадянської ідентичності, а також формування оборонної свідомості. Окрему увагу приділили вивченню історії українського національного руху опору, зокрема діяльності УПА «Поліська Січ» під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Відповідні лекції для молоді проводив Микола Ляхович. Також у форматі онлайн до заходу долучився відомий дослідник історії УПА «Поліська Січ» Іван Ольховський.

Одна з лекцій Миколи Ляховича

Підрозділи Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України сьогодні продовжують цей славетний шлях боротьби, готуючи сучасних повстанців для виконання надскладних завдань на тимчасово окупованих територіях. Історичний досвід УПА став міцним фундаментом для розгортання сучасного руху опору в загальній системі всеохоплюючої оборони України.

Сарненська районна організація ТСО України організувала для учасників вишколу змагання зі стрільби з пневматичної зброї, визначила переможців і відзначила їх грамотами та значками. 

В урочистому закритті вишколу 28 червня 2026 року взяли участь гості з Рівного, а також земляки та родичі видатних «бульбівців» із Березного, що на Рівненщині. Серед почесних гостей були онуки душпастиря УПА «Поліська Січ» отця Михайла Симоновича. Також на захід завітав представник відомого священницького роду Волощуків — бандурист Назар Волощук, який виконав кілька патріотичних музичних творів, зокрема й пісню про УПА «Поліська Січ»,  що закінчується пророчими словами: «Ми ще поставим жовто-блакитний на самім кремлі!».

Микола Ляхович і Голова Немовицької сільської ради Олександр Трохимець

Після завершення вишколу від інструкторів ССО ЗС України кожен учасник отримав особливу відзнаку із зображенням Вовкулаки та сертифікат, а найвитривалішу молодь згодом запросять на наступні етапи складніших випробувань. 

Микола Ляхович від імені ГІ «Поліська Січ» вручив представникам усіх трьох ліцеїв Немовицької громади мініатюрні погруддя Тараса Бульби-Боровця, які спеціально для цієї події виготовив скульптор з Олевська Олександр Павленко. Також бюсти Тараса Бульби-Боровця вручили Немовицькій сільській раді та представникам військової частини, яка забезпечила вишкіл висококласними інструкторами. Від ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» місцевим ліцеям було передано методичну літературу з національно-патріотичного виховання. 

Микола Ляхович, Алла Куц і Олександр Трохимець

Сільський голова Олександр Трохимець подякував молоді, освітянам, інструкторам і ГІ «Поліська Січ» за високий рівень організації та проведення вишколу «Воїн-Вовкулака» в с. Немовичі й вручив офіційні подяки. Також він анонсував, що у жовтні наступного року в громаді планують встановити пам’ятний знак на честь першого вишколу під назвою «Холодний Яр» для майбутніх командирів УПА під проводом бандерівської ОУН. Цей історичний вишкіл розпочався у жовтні 1942 року на хуторі Натуша поблизу с. Тинне, яке сьогодні входить до складу Немовицької громади Сарненського району на Рівненщині. Микола Ляхович проводив краєзнавчі розвідки щодо тієї історичної події.  

Подяка від Немовицької сільської ради ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича», за за вагомий вклад в організацію та проведення військово-патріотичного вишколу «Воїн-Вовкулака» (з нагоди 85-ї річниці від створення УПА «Поліська Січ») для школярів Немовицької ТГ.

Після урочистого закриття учасники відвідали на місцевому цвинтарі в Немовичах могилу відомого просвітянина Петра Ющіка, розстріляного німецько-нацистськими окупантами у 1944 році. Саме в його хаті Тарас Бульба-Боровець 28 червня 1941 року підписав свій перший історичний наказ про створення УПА. Про співпрацю Петра Ющіка з Бульбою-Боровцем присутнім детально розповіла дослідниця Алла Володимирівна Куц із Березного.  

До організації та проведення вишколу «Воїн-Вовкулака» з нагоди 85-ї річниці створення УПА «Поліська Січ» у с. Немовичі долучилися: Командування ССО ЗС України, відділ освіти, культури, молоді та спорту Немовицької сільської ради, ТСО України, ГІ «Поліська Січ», ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича», а також (методично) — Інститут проблем виховання НАПН України та ГІ «Інститут українського національного державотворення».
Заходи з військово-патріотичного виховання та підготовки громадян до національного спротиву здійснюються відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву». Із цією метою проводяться такі види заходів: інформаційно-просвітницькі, культурно-мистецькі та видовищні, спортивно-масові, військово-прикладні й комбіновані.

Стань частиною Великого Племені Вовкулак! Долучайся до Руху опору https://opir.org.ua/.

Більше світлин і відео на сайті ГІ «Поліська Січ».
При підготовці статті використані матеріали  Рівненського телеканалу ITV media group і СарниNews.City.

У травні цього року зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України  для трьох сотень одинадцятикласників Дубровицької громади на Рівненщині було проведено низку вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

У червні 2026 року Микола Ляхович із патріотичною молоддю здійснили сходження на найвищі вершини українських Карпат — Петрос і Говерлу, де розгорнули стяг із портретом засновника УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця.

Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Проєкт реалізовують активісти «Організації Української Молоді» (ОУМ), які запросили на нього як лектора Миколу Ляховича.

Лекція-тренінг Миколи Ляховича про цінності.

Микола Ляхович провів для учасників табору-походу низку тематичних лекцій-тренінгів, спрямованих на утвердження української національної та громадянської ідентичності, формування оборонної свідомості, популяризацію національно-патріотичних цінностей, виховання поваги до героїчного минулого українського народу та підготовку молоді до активної громадянської участі у розбудові й захисті української держави.

Окрему увагу було приділено боротьбі за Незалежність у Карпатській Україні (1938–1939 рр.) і героїці українських вояків підрозділів Карпатської Січі, а також тому, як події в Карпатській Україні вплинули на формування УПА «Поліська Січ» Тарасом Бульбою-Боровцем у 1941 році. Принагідно було наголошено про 85-ту річницю створення УПА у 2026 році відповідно до наказу Тараса Бульби-Боровця, виданого ним 28 червня 1941 року у с. Немовичі Сарненського р-ну Рівненщини.

Вершина гори Петрос

Під час підняття на найвищі вершини українських Карпат Петрос і Говерлу молодь розгортала стяг із портретом Тараса Бульби-Боровця, намальованим художником Юрієм Журавлем, і таким чином нагадувала про відзначення у 2026 році 85-ї річниці від створення УПА «Поліська Січ». 

Лекція Миколи Ляховича

Лекція-тренінг Миколи Ляховича

Вершина Говерли

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Також у травні цього року зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України  для трьох сотень одинадцятикласників Дубровицької громади на Рівненщині було проведено низку вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Національний Пантеон: Між монументальністю вічності та примітивізмом тимчасовості
Пантеон не може виникнути на периферії, на болотистих ґрунтах, відчужених у громади за сумнівними схемами. Його місце — у серці столиці. Символічно і логічно, що такий комплекс має постати на місці колишньої «арки дружби народів», остаточно закриваючи сторінку колоніального минулого. Це не має бути чергова «халабуда» з фанери та пластику. Нація, що виборює право на існування в ядерну епоху, потребує монументальної споруди з бетону, каменю і сталі. Пантеону, чиї підземні яруси здатні витримати найважчі удари, а зовнішній вигляд — витримати випробування тисячоліттями.
Так, це складно. Так, це дорого. Такі комплекси будуються десятиліттями, бо вони є фундаментом державності, а не декорацією для чергового виборчого циклу.

Ключовим залишається питання: хто і з якою метою реалізує цей проєкт? Чи це буде справжнє вшанування, чи спроба «освоїти» мільярдні податки під прикриттям патріотичних гасел? Адже ідея повернення праху великих українців потребує не лише політичної волі, а й концептуальної чіткості.
Ми маємо дати відповідь: де спочинуть Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера та Андрій Мельник? Чи готові ми до гідного сусідства великих, чи знову допустимо методологічний хаос?

Неприпустимим є еклектичне змішування в єдиному сакральному просторі ідеологічних антиподів лише за хронологічним принципом. Пантеон не може стати місцем примусового “примирення” катів та їхніх жертв, творців держави та її руйнівників.

Недопустимо, щоб ідеологи українського державного чину, такі як Іван Багряний чи Юрій Шевельов, опинилися в одному ряду з Миколою Бажаном чи Віктором Домонтовичем — тими, чий літературний талант був нерозривно пов’язаний із системою радянського спецслужбівського нагляду. Так само неможливо уявити в єдиному меморіальному контексті постать засновника УПА Тараса Бульби-Боровця поруч із Сидором Ковпаком, який уособлював московсько-радянську каральну машину тієї ж епохи. Як не можуть сусідити Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький та намісники окупаційної адміністрації в особі Володимира Щербицького чи Петра Шелеста.

Окремої уваги заслуговує питання внутрішньої консолідації національного руху, яке в стінах Пантеону має знайти своє остаточне розв’язання. Послідовники Андрія Мельника та Степана Бандери не поб’ються між собою у їхній спільній спочивальні — так само, як не чинили чвар при житті самі Провідники, коли одночасно відвідували могилу свого вчителя Євгена Коновальця. Ця спільна пошана до витоків і спільного чину є запорукою того, що Пантеон стане місцем національного примирення та єдності, а не нових протистоянь.

Збір українських націоналістів різних фракцій на 20-ті роковини загибелі Євгена Коновальця, 23 травня 1958 року, на цвинтарі в Роттердамі (перший ряд, справа наліво: Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський). 23 травня 1958 року.

Створення Пантеону у формі Володимирового Тризуба — це робота для фахівців із широким візіонерським баченням, а не для «експертів» з моментального хайпу.

Якщо нинішня владна вертикаль обмежиться підписанням стратегічних указів та залученням справжньої наукової спільноти для розробки концепції — це крок, який заслуговує на підтримку. Але якщо під виглядом святині нам намагаються продати черговий тимчасовий об’єкт із пластику, щоб швидше «прикурити» на логістиці перепоховань під час війни — то краще не чіпати прах героїв взагалі. Доля національної пам’яті занадто цінна, щоб ставати розмінною монетою для тих, чиї інтереси далекі від українського державотворення.

Микола Ляхович, правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності, військовослужбовець ЗСУ (2022-2024), засновник Інститут українського національного державотворення.

Візуалізація згенерована ШІ для настрою. Зображення має символічний характер і слугує лише для привернення уваги до суті концепції

P.S. У своєму новому дописі «ПАНТЕОН ZEЛЕНОГО КУРЦЯ» Микола Ляхович розкритикував ідеї створення Національного Пантеону в Києво-Печерській лаврі.

«Лише в хворій голові zeленого чиновника може визріти ідея перетворити Києво-Печерську Лавру в Національний Пантеон для упокоєння світських осіб. Адже серед Національних Героїв України не всі були православними християнами. Були й ті, які не були християнами взагалі, були представниками інших віросповідань або атеїстами. Відтак, це не лише неповага до Українського Духовного Національного спадку, яким є Києво-Печерська Лавра, це й неповага до частини з тих Національних Героїв і видатних Українських Національних Державників, які мали б бути упокоєні в Українському Національному Пантеоні. Це не просто чергова профанація «(д)ефективних менеджерів» неукраїнського племені «неармійського друга» Міндича — це небачене святотатство і ганьба!

Більш прийнятним було б виділити під Національний Пантеон територію кооперативу «Династія» під Києвом, з найпотужнішим маєтком «Вови», прізвище якого досі не названо. Раз той «Вова» не заявляє свої права на той маєток — то, значить, він і не проти, як і його три друга: Тімур, Андрєй і Алєксєй. Територія кооперативу «Династія» підходить не лише мальовничістю місця її розташування під Києвом. Вона, як нам відомо з оголошеного в суді, навіть посипана ґрунтом із цвинтарів. Тобто вони наче передбачили те місце для тих, які вже спочили…», — зазначив на своїй сторінці в соцмережах Микола Ляхович.

 
«Після Революції Гідності, коли москва анексувала Крим, спалахнула війна на Донбасі, а на сході та півдні України підняли голову московські колаборанти, стало очевидно: протистояти ворогу потрібно не лише на полі бою. Потрібно було негайно давати відсіч в інформаційному та просвітницькому просторі. Тоді на найвищому рівні прийшло розуміння: державі потрібна потужна система національно-патріотичного виховання.
У червні 2015 року в Адміністрації Президента створили профільну робочу групу. Її очолили двоє співголів — заступники Глави АП Ростислав Павленко та світлої пам’яті Андрій Таранов (який трагічно загинув за дуже дивних обставин уже у 2016-му). До групи увійшли десятки людей: урядовці, силовики, представники громадського сектору. Мені випала честь представляти там Міністерство молоді та спорту України як керівнику щойно створеного профільного відділу національно-патріотичного виховання.

Робоча група в АП (2015 р.)

І от тут почалися перші світоглядні бої. Більшість представників держорганів усе ще тягнули за собою “совковий” менталітет. Для них патріотизм асоціювався з радянською грою “Зарниця”. Вони категорично не хотіли чути слово “національне” і просували назву “Стратегія патріотичного виховання”. На першому ж засіданні мені довелося жорстко наполягти: патріотизм без “національного” масштабу — розмитий. Тоді й “ватники” називали себе патріотами, і просто існував “місцевий патріотизм” за принципом “моя хата скраю”. Нам потрібен був загальноукраїнський, національний фундамент.
Мене палко підтримала громадськість. Але справжнім зламом стереотипів став вчинок Андрія Таранова. Він був вихідцем із класичної московсько-радянської школи розвідки, говорив українською з помітним московитським акцентом, і спочатку я поставився до нього з недовірою. Проте Андрій Іванович виявився справжнім Державником. Він вислухав мої аргументи, підвівся, пройшов через увесь довгий стіл, міцно потиснув мені руку й сказав: “Я вас підтримую, все ви правильно кажете”. Після чого безапеляційно заявив силовикам: “За блок ідеології в Стратегії відповідатиме Микола Ляхович. Ніхто не проти?”. Заперечувати ніхто не наважився
Завдяки цьому в першу Стратегію національно-патріотичного виховання, яку Петро Порошенко підписав 13 жовтня 2015 року просто у військовому ліцеї в Кремінній на Луганщині, ми заклали чіткі ціннісні орієнтири: спадковість збройної боротьби від княжих дружин і козацтва до Січових Стрільців, Армії УНР та УГА, селянських антибільшовицьких повстань, Карпатської Січі, УПА, повстань українців у сталінських концтаборах, дисидентів, а також Героїв Небесної Сотні та АТО. Це дало поштовх: у 2016 році Уряд уперше в історії України виділив на національно-патріотичне виховання реальні гроші (10 мільйонів гривень), що дозволило нам провести близько сотні масштабних всеукраїнських заходів.
Проте та перша Стратегія мала серйозну ваду — вона була обмежена в часі й закінчувалася у 2020 році.
А далі настав 2019 рік. У новорічну ніч “із-за ялинки” московських корпоративів вискочив відомий персонаж із гаслом “какая разница”. Стало зрозуміло: якщо він прийде до влади, усе національне, мова й культура опиняться під загрозою реваншу. Потрібно було терміново рятувати систему національно-патріотичного виховання, Стратегія якого закінчувалася вже у 2020 році.
В АП на той час, після загибелі Андрія Таранова, просунути таке рішення самотужки було нікому. Тому я підготував доповідну записку на ім’я тодішнього Міністра молоді та спорту Ігоря Жданова. Він ідею повністю підтримав і направив офіційного листа до АП. Там національно-патріотичне крило швидко підхопило ініціативу, ми створили робочу групу з експертів і буквально штурмом переписали документ, зробивши Стратегію безстроковою та прибравши будь-які вікові обмеження (не лише для молоді, а й для всього суспільства). І тоді ж уперше вдалося в документ такого рівня внести розроблений мною ще у 2015–2016 роках концепт суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), які зараз також стали основою ухваленого у 2022 році Закону Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Представники експертної групи з розробки оновленої Стратегії національно-патріотичного виховання (2019 р.)

На початку квітня 2019 документ узгодили всі департаменти (хоча це теж далося з боями в установі якою керував Райнін). Документ лежав на столі Президента. І тут почався справжній детективний абсурд. Щойно надійні люди клали проєкт Указу Порошенку на стіл, як слідом заходили інші й завалювали його купами указів про нагородження та почесні звання — перед завершенням каденції кожен намагався “урвати” собі орден. Наш доленосний документ щоразу опинявся на самому дні, а час танув.
Я обдзвонював усіх, кого міг: міністрів, активістів, митців. Наші люди заходили до кабінету, перевіряли, чи не зник указ, і знову клали його наверх стосу. До боротьби долучився народний депутат Олег Петренко (ветеран добробату “Азов”). Він проявив себе як “великий комбінатор” у найкращому сенсі: дізнався, що 17 травня 2019 року в “Українському домі” відбудеться відкриття виставки “Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку” (яку, до слова, організував “Меморіал” імені Василя Стуса під керівництвом Степана Кубіва).

Петро Порошенко і Степан Кубів на виставці

Петренко з’ясував, що туди приїдуть і Порошенко, і легендарний Юрій Шухевич — син Головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Олег оперативно передав наш проєкт Стратегії НПВ Юрію Романовичу. Попри повну втрату зору, Юрій Шухевич залишався титаном націотворення. На виставці він підійшов до Президента Петра Порошенка й особисто вручив йому папери: “Петре Олексійовичу, підпишіть нарешті цей важливий указ”. Відмовити сину Романа Шухевича було неможливо.

Петро Порошенко тримає в руках той самий проєкт Указу, який йому щойно передав Юрій Шухевич (17 травня 2019 р.)

Результат? Пізно ввечері 18 травня 2019 року мені зателефонували: “Підписано!“.

Вишкіл на Поліссі. Рокитнівський район Рівненщини, 16–18 травня 2019 р.

 Я в той момент проводив військово-патріотичний вишкіл далеко на Поліссі, посеред ночі зірвався й помчав до Києва. На ранок указ з’явився на сайті. Це був Указ № 286/2019 — останній указ Петра Порошенка на посаді Президента України. Наступний документ на сайті вже підписував В. Зеленський. А 19 травня 2019 року в Биківні, коли Порошенко проходив повз, я міцно потиснув йому руку й особисто подякував за цей підпис.
Ця Стратегія проіснувала до вересня 2024 року, поки її таки не скасував “неармійський друг” Міндіча. Але вона повністю виконала свою історичну місію. Коли до влади прийшли уряди “какая разница”, які взагалі викреслили слово “патріотизм” зі своїх планів, цей безстроковий Указ став залізобетонним юридичним щитом для збереження системи національно-патріотичного виховання — бодай у частині підтримки відповідних громадських ініціатив. Вони не могли його ігнорувати: фінансування продовжувалося, громадські організації працювали. Завдяки цьому щиту ми встигли виховати покоління, яке в лютому 2022 року зустріло повномасштабну навалу москви зі зброєю в руках і чітким розумінням, що таке Українська Держава.
Світла пам’ять Андрію Таранову, Юрію Шухевичу та Степану Кубіву. Справа вашого життя вистояла у найважчу годину». 

Розповів  на своїй сторінці в соцмережах Микола Ляхович. 

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Участь у навчанні беруть кияни, а також внутрішньо переміщені особи, які були змушені покинути свої домівки внаслідок російської агресії проти України. На лекцію завітали й поважні гості — учасники сучасного українського національного спротиву та руху опору, серед яких легендарний луганський партизан, Герой України Володимир Жемчугов.

«Почув цікаві історії та біографії тих, хто створював ОУН, УВО та підрозділ “Летюча бригада”, яка вчиняла “екси”, а також про тих, хто брав участь у визвольній боротьбі Степана Бандери. Отримав новий цікавий досвід викладання інформації національно-патріотичного змісту. Українці повинні знати свою історію, знати, чим пишатися та що наслідувати. Слава Україні!» — після завершення лекції Миколи Ляховича написав Герой України Володимир Жемчугов.

  Зі свого боку Микола Ляхович зазначив: «Моя лекція була присвячена Героям українського національного руху опору 1920–1930-х років минулого століття і звучала в присутності Героїв українського національного спротиву на сучасному етапі боротьби за незалежність України. Це став реальний приклад того, що нинішні представники українського Руху опору, які пишуть славні сторінки сучасного українського нацспротиву, є продовжувачами Великого Чину попередніх борців за волю України. Дякую всім небайдужим і жертовним!».

Цей національно-патріотичний захід відбувався в Центрі підготовки населення до національного спротиву Деснянського району, який працює спільно з ДФТГ № 31, а також за підтримки ГО «Товариство сприяння обороні України», Інституту проблем виховання НАПН України, ГІ «Інститут українського національного державотворення» і «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича». 

«Мені довелося витратити багато часу, щоб підготувати проєкт відповідного Закону (з яким можна ознайомитися за посиланням у коментарях), а вам потрібно всього 2–3 хвилини, щоб його підписати, і ще менше — щоб зробити репост», — закликав автор законопроєкту.
«Антирусинізм — комплексний злочин. Маємо усунути дисбаланс із захистом від антисемітизму та підрізати історичне коріння агресії, захистивши національну гідність і правонаступництво України від Русі у ККУ. Це не лише відсіч наслідкам, а ліквідація причин антиукраїнізму», — йдеться в поясненні до оприлюдненої на сайті ВРУ петиції (номер: 13618) з вимогою негайного прийняття Закону «Про запобігання та протидію антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництву)».
Підписати відповідну петицію (номер: 13618) на сайті Верховної Ради можна, просканувавши QR-код на постері або перейшовши за посиланням ось тут.
Нижче подаємо повний текст розробленого Миколою Ляховичем законопроєкту «Про запобігання та протидію антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництву)», пояснювальну записку до нього та рекомендовані джерела, які розкривають суть концепту антирусинізму» 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про запобігання та протидію антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництву)

Верховна Рада України,

• керуючись обов’язком держави щодо захисту етнонаціональної самобутності українського народу,
• усвідомлюючи, що заперечення права української нації (української етнонаціональної спільноти) на існування, самобутність і самовизначення є формою ксенофобії та загрозою національній безпеці,
• прагнучи унеможливити дискримінацію та насильство на ґрунті антиукраїнських ідеологій,

приймає цей Закон.

Стаття 1. Визначення терміна та сфера дії Закону

1. Антирусинізм — певне сприйняття українців, що виражається як ненависть до українців, заперечення самобутності, волі, соборності і гідності української етнонаціональної спільноти. Риторичні та фізичні прояви антирусинізму спрямовані на українців чи неукраїнців та/або їхню власність, установи, релігійні місця української етнонаціональної спільноти. Складовими антирусинізму є українофобія, україноненависництво та інші антиукраїнські явища у всіх сферах суспільного життя.
2. Дія цього Закону поширюється на всі випадки антирусинізму, вчинені в Україні, а також поза її межами.

Стаття 2. Основні прояви антирусинізму

1. Проявами антирусинізму є:

• заперечення у праві самоідентифікації осіб українського походження;
• заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам українського походження;
• висловлення неправдивих відомостей, принизливих етностереотипів, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб українського походження;
• публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб українського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання;
• рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на приниження або заперечення України як держави, української нації, культури, мови, історії та традицій;
• заперечення територіальної цілісності України;
• заперечення історичного факту, що українці є єдиними нащадками русинів, а Україна — єдиним спадкоємцем Руси — середньовічної Київської Держави;
• привласнення історичного спадку, матеріальних і нематеріальних національних цінностей русинів-українців впродовж тисячолітньої історії народу, який жив і розвивався на теренах Руси-України;
• заперечення права українців на мовно-культурну та релігійну самобутність, боротьбу за волю України від зовнішньої окупації та/або визволення з-під гніту інших народів, політичне самовизначення української етнокультурної спільноти як нації, українське національне суверенне державотворення, соборність усіх українських етнічних територій, права на власну і національну гідність осіб українського етнічного походження і українського етносу загалом;
• політичне, культурне, юридичне, соціальне чи інше виокремлення частини етнічних русинів-українців за регіональною або груповою ознакою як спільноти, що є етнонаціонально відмінною від українського етносу, поза межами їхніх природних українських етнографічних особливостей, з метою заперечення української етнонаціональної цілісності та/або соборності України;
• заперечення факту багатовікового поневолення і дискримінації русинів-українців на території Руси-України іншими народами, їх державними і політичними режимами, переслідування і масового знищення українців у міжвоєнний період XX-го століття, під час Другої світової війни і після неї (Голодомор, голоди, масові репресії, етноциди, лінгвоциди та елітоциди українського етнічного походження окупаційними режимами, пацифікації, етнічні чистки русинів-українців, масові переселення і депортації українців за межі України, у тому числі примусова депортація та викрадення дітей, геноцидний характер агресії Російської Федерації проти України щодо Українського народу);
• заперечення насильницького характеру асиміляції української етнонаціональної спільноти, зокрема шляхом русифікації, полонізації, румунізації та угорщення (мадяризації) української етнонаціональної спільноти протягом минулих історичних періодів;
• заперечення факту системної дискримінації української етнонаціональної спільноти, що здійснювалася окупаційними режимами через надання політичних, економічних або правових привілеїв окремим соціальним, етнічним чи релігійним групам, які виступали опорою таких режимів на території України, та використання цих груп як інструменту гноблення населення українського етнічного походження;
• публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб та формувань з числа борців за незалежність України у XX столітті як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення чи військові злочини, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання;
• свідоме викривлення, спотворення змісту або інтерпретація тез і гасел із творів українського націо- та державотворення без урахування їхнього історичного контексту, з метою дискредитації українського національно-визвольного руху чи надання йому ксенофобського та/або іншого негативного змісту;
• умисне пошкодження, руйнування, осквернення або публічна наруга над місцями поховань борців за незалежність України у XX столітті, Героїв Небесної Сотні та осіб, які брали участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України;
• публічна наруга над державними та усталеними національними символами, пов’язаними з українським національно-визвольним рухом та збройним захистом України (зокрема над прапорами, емблемами, гімнами та урочистими піснями, що символізують різні етапи боротьби за волю і суверенітет України);
• використання зневажливих контекстів, створення негативних конотацій або надання ознак злочинності назвам, що походять від імен провідників та учасників українського державотворення і національно-визвольного руху (зокрема через використання їх як принизливих прізвиськ чи ярликів), з метою приниження гідності представників українського етносу та дискредитації їхньої історичної пам’яті;
• дискримінаційне відокремлення, знецінення або пропаганда інакшості мешканців окремих регіонів чи представників етнографічних груп українського етносу за їхню послідовну проукраїнську національно-патріотичну позицію, вшанування борців за незалежність України, збереження та розвиток українських національних традицій і звичаїв;
• приниження статусу української мови шляхом її заперечення як самостійної мови, трактування як діалекту чи наріччя інших мов, а також зневажливе ставлення до носіїв української мови, у тому числі на підставі використання ними природних регіональних діалектів та говірок української мови у межах, що не суперечать вимогам законодавства про функціонування української мови як державної;
• виготовлення, поширення будь-яких матеріалів, що містять антиукраїнські (українофобські, україноненависницькі тощо) висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антиукраїнського змісту;
• умисне приниження честі та гідності, розпалювання ворожнечі, вчинення дій, що мають характер дискримінації, зокрема шляхом розповсюдження дискримінаційних матеріалів у медіа або через інформаційно-комунікаційні мережі, вербальної або фізичної агресії щодо особи чи групи осіб, незалежно від їх етнічного походження чи громадянства, в Україні та поза її межами, за їхнє публічне або приватне виявлення поваги до української мови і культури, державних символів України, українських національних звичаїв і традицій, вшанування пам’яті борців за незалежність України, їхньої матеріальної та нематеріальної спадщини, підтримку учасників збройної відсічі російській агресії проти України, а також сил безпеки та оборони України;
• нав’язування елементів матеріальної та нематеріальної спадщини, традицій, звичаїв або соціокультурних символів, що є похідними від колоніальної спадщини держав-поневолювачів (агресорів), як нібито складників української національної самобутності з метою розмивання української ідентичності та заміщення автентичних національних цінностей;
• свідоме спотворення інформації про українські національні споконвічні звичаї і традиції, українську національну матеріальну і нематеріальну спадщину, що була створена (сформована) без впливу окупаційних режимів, з метою створення підстав для відмови від них українською етнонаціональною спільнотою;
• пропаганда російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України;
• використання символіки російської імперської політики та воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну;
• дії, спрямовані на приниження честі та гідності, дискредитацію або підрив авторитету Збройних Сил України та ветеранів російсько-української війни;
• умисне пошкодження або руйнування будівель, інших споруд, що належать особам українського походження, українським громадам та громадським українським організаціям, а також релігійних або культових споруд (будинків) з мотивів антирусинізму;
• умисне пошкодження, руйнування або осквернення місць поховань осіб українського походження, пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам українського походження, з мотивів антирусинізму;
• нетерпимість до осіб неукраїнського походження, які були ідентифіковані як особи українського походження чи громадянства;
• заклики до антирусинізму.

Стаття 3. Заборона антирусинізму, його проявів

1. Антирусинізм, його прояви в Україні забороняються.

Стаття 4. Суб’єкти, що здійснюють заходи щодо запобігання та протидії антирусинізму

1. Міністерство закордонних справ України:
   • забезпечує захист прав, свобод та інтересів представників української етнонаціональної спільноти та осіб неукраїнського походження, які були ідентифіковані як особи українського походження чи громадянства, від проявів антирусинізму за межами України через закордонні дипломатичні установи;
   • організовує інформаційно-просвітницькі заходи за кордоном, спрямовані на поширення правдивих відомостей про історію, культуру та боротьбу за незалежність України, з метою спростування антирусинських тез і профілактики антирусинських проявів;
   • здійснює міжнародне співробітництво, ініціює підписання міжнародних договорів та меморандумів щодо протидії антирусинізму (українофобії, україноненависництва, інших антиукраїнських явищ) та дискримінації представників української етнонаціональної спільноти чи осіб неукраїнського походження, які були ідентифіковані як особи українського походження чи громадянства;
   • ініціює перед міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ, ЄС, Рада Європи) питання щодо визнання антирусинізму формою нетерпимості та дискримінації на міжнародному рівні.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в інформаційній сфері:
   • здійснює моніторинг іноземних медіа та інформаційно-комунікаційних мереж на предмет виявлення матеріалів антирусинського змісту та вживає заходів щодо їх спростування чи обмеження поширення.
3. Служба безпеки України, розвідувальні органи України:
   • здійснюють заходи щодо виявлення за межами України осіб, організацій чи мереж, діяльність яких спрямована на розпалювання антирусинізму, вчинення нападів на осіб українського етнонаціонального походження та осіб неукраїнського походження, які були ідентифіковані як особи українського походження чи громадянства з мотивів антирусинізму, українські дипломатичні установи, релігійні чи культурні об’єкти;
   • забезпечують в межах компетенції притягнення таких осіб до відповідальності за злочини з мотивів антирусинізму.
4. Міністерство внутрішніх справ України та Державна міграційна служба України:
   • забезпечують ведення обліку та обмежують в’їзд на територію України іноземцям та особам без громадянства, щодо яких є фактичні дані про їхню участь у заходах антирусинського спрямування або прояви антирусинізму.
5. Органи прокуратури та юстиції:
   • забезпечують правову взаємодію з компетентними органами інших держав для притягнення до відповідальності осіб, винних у проявах антирусинізму, на підставі норм міжнародного права та законодавства цих держав у сфері боротьби з ксенофобією та дискримінацією.

Стаття 5. Відповідальність за порушення законодавства про антирусинізм

1. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Стаття 6. Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок антирусинізму, його проявів, у порядку, визначеному законодавством України.

Розділ II. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
   • У Кримінальному кодексі України:абзац перший частини першої статті 161 після слів «на приниження національної честі та гідності,» доповнити словами «прояви антирусинізму,».
   • У Законі України «Про медіа»:пункт 3 частини першої статті 36 після слів «соціального походження,» доповнити словами «антирусинізму,».
   • У Законі України «Про політичні партії в Україні»:частину першу статті 5 після слів «релігійної ворожнечі,» доповнити словами «прояви антирусинізму,».
   • У Законі України «Про громадські об’єднання»:частину першу статті 4 після слів «релігійної ворожнечі,» доповнити словами «прояви антирусинізму,».
   • У Законі України «Про освіту»:
   • Абзац третій частини другої статті 6 (Засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності) після слів «історико-культурного надбання і традицій,» доповнити словами «формування готовності до протидії проявам антирусинізму;
   • Частину другу статті 45(Акредитація освітньої програми) доповнити абзацом такого змісту:
     «Освітня програма не може бути акредитована, а ліцензія на провадження освітньої діяльності підлягає анулюванню у разі виявлення у змісті освітньої програми або у фактичній діяльності закладу освіти проявів антирусинізму»;
   • Частину другу статті 54 (Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу) доповнити абзацом такого змісту: «дотримуватися принципу недопустимості проявів антирусинізму; не вчиняти дій та не допускати висловлювань, що мають характер антирусинізму.
   • У Законі України «Про національну безпеку України»:
   • Пункт 1 частини другої статті 3(Національні інтереси України) викласти в такій редакції: «1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України, захист українських суспільно-державних (національних) цінностей та протидія проявам антирусинізму;».
   • У Законі України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності»:
   • Частину першу статті 3(Мета державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності) після слів «захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України,» доповнити словами «протидії проявам антирусинізму та захисту основ української етнонаціональної ідентичності,».
   • Пункт 2 частини першої статті 4(Складові державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності) доповнити підпунктом такого змісту:
     «запобігання та протидія антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництву) як загрозам національній безпеці України;».
   • Статтю 5 доповнити пунктом 15 такого змісту: «15) недопустимість будь-яких проявів антирусинізму та системний захист етнонаціональної гідності українців в Україні та за її межами.».
   • У Законі України «Про культуру»:
   • Абзац п’ятий статті 3викласти в такій редакції:
     «формування ненасильницької культури в суспільстві, поваги до прав і свобод людини, унеможливлення її дискримінації за будь-якими ознаками, приниження її честі та гідності та протидія будь-яким проявам антирусинізму в культурному просторі;».
   • Статтю 3після абзацу п’ятнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:
     «сприяння створенню та розповсюдженню конкурентоспроможного культурного продукту, спрямованого на формування позитивного іміджу в українському і світовому культурному просторі цілісного та автентичного образу української етнокультурної спільноти (українського етносу);».
   • У Законі України «Про закордонних українців»:
   • Статтю 1-2доповнити пунктом 7 такого змісту:
     «7) пріоритетність захисту етнонаціональної гідності закордонних українців та безкомпромісна протидія будь-яким проявам антирусинізму щодо них;».
   • В абзаці першому статті 10після слів «захист їхніх прав як національних меншин в інших державах» доповнити словами «, зокрема захист від проявів антирусинізму,».
   • Статтю 10після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:
     «Україна вживає заходів міжнародно-правового характеру для притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні актів антирусинізму щодо закордонних українців, незалежно від країни їх вчинення.».
     У зв’язку з цим абзаци другий — четвертий вважати відповідно абзацами третім — п’ятим.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
   • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
   • забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
   • розробити та затвердити державну програму просвіти щодо запобігання проявам антирусинізму в освітньому та культурному просторі України.

*   *   *   *   *

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про запобігання та протидію антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництву)»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Необхідність прийняття цього Закону зумовлена екзистенційною загрозою українській державності та національній ідентичності. Протягом століть український народ (історичний етнонім — русини) піддавався системному етноциду, лінгвоциду та привласненню його історичної спадщини.

Сьогодні антирусинізм став основою державної ідеології агресора, яка заперечує право українців на існування, самобутність та власну назву. Відсутність чіткого термінологічного апарату в законодавстві не дозволяє правоохоронним органам та міжнародним інституціям ефективно кваліфікувати дії, спрямовані на нищення української ідентичності, як специфічну форму ксенофобії. Наявність у Кримінальному кодексі України терміна «антисемітизм» при відсутності терміна «антирусинізм» створює правовий дисбаланс у захисті національної гідності титульної нації та історичної правди.

2. Мета і завдання прийняття акта

Метою законопроекту є створення надійного юридичного щита для захисту етнонаціональної самобутності українців в Україні та за кордоном.
Завданнями проекту є:

• Законодавче закріплення терміна «антирусинізм» як системного явища ненависті до українців та заперечення їхньої історії.
• Встановлення чіткого переліку проявів антирусинізму для спрощення судової кваліфікації.
• Визначення суб’єктів державної політики (МЗС, СБУ, МВС), відповідальних за протидію цьому явищу.
• Гармонізація національного законодавства із сучасними викликами безпеки.

3. Загальна характеристика та основні положення акта

Законопроект складається з 6 статей та прикінцевих положень.

• Стаття 1 дає визначення антирусинізму як сприйняття українців через призму ненависті та заперечення їхньої волі й гідності.
• Стаття 2 містить деталізований перелік проявів: від заперечення спадкоємності України від Русі до дискримінації біженців та воїнів ЗСУ.
• Стаття 4 покладає на МЗС обов’язок ініціювати визнання антирусинізму формою нетерпимості на рівні ООН та ОБСЄ.
• Розділ II вносить зміни до ККУ (ст. 161), законів «Про освіту», «Про медіа» та «Про національну безпеку», інтегруючи протидію антирусинізму в усі сфери державного життя.

4. Стан нормативно-правової бази у цій сфері

На сьогодні правовідносини у сфері захисту від дискримінації регулюються Конституцією України, ККУ та Законом «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Проте чинна база не враховує специфіку антиукраїнської ідеології як цілісного явища. Проект є логічним продовженням стратегії специфікації захищених груп, розпочатої із законом про антисемітизм.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття акта не потребує додаткових витрат із Державного бюджету України на етапі впровадження, оскільки заходи здійснюватимуться в межах поточного фінансування відповідних міністерств та відомств.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків

Прийняття Закону дозволить:

1. На національному рівні:Мінімізувати вплив «п’ятої колони» та латентних українофобів у владі, освіті та медіа.
2. На міжнародному рівні:Створити правову базу для переслідування пропагандистів та злочинців, що поширюють антиукраїнські міфи за кордоном.
3. В історичній перспективі:Остаточно закріпити статус українців як єдиних спадкоємців Русі на законодавчому рівні, припинивши маніпуляції з «крадіжкою імені».

*   *   *   *   *

Автор законопроєкту: Микола Лхович — правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014),  засновник державної політики ціннісного національно-патріотичного виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності і формування української національної оборонної свідомості, військовослужбовець ЗСУ (2022-2024), засновник Громадянської ініціативи «Інститут українського національного державотворення».

*   *   *    *   *

Для глибшого розуміння предмету пропонуємо ознайомитися з наступними академічними і публіцистичними джерелами:

1. Наконечний Є. П.Украдене ім’я: Чому русини стали українцями / передм. Я. Дашкевича. 3-тє вид., доп. і випр. Львів, 2001. 176 с.
2. Панчук М.Політичне русинство — антирусинський (антиукраїнський) проект. Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку / голов. ред. Г. Скрипник. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2013. С. 73–104.
3. Ляхович М.Ще раз про АНТИРУСИНІЗМ [Електронний ресурс] // Facebook. 2015. 16 лют.
4. Балушок В.З історії української етнонімії (від «русинів» до «українців»). Український історичний журнал. 2018. № 2. С. 163–178.
5. Гура С., Ляхович М.Твори української літератури як засіб ідентифікації та трансляції національних цінностей. Педагогічні науки та освіта : збірник наукових праць Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Вип. L–LI. Запоріжжя : СТАТУС, 2025. С. 69–78.
    

#Антирусинізм #ІУНДМЛ #Законопроект #МиколаЛяхович #РусьУкраїна #НаціональнаБезпека #антиукраїнізм #українофобія #україноненависництво #ксенофобія #русини #українці #Русь

У Дубровицькій громаді на Рівненщині завершили серію спеціалізованих військово-патріотичних вишколів «Воїн-Вовкулака» для одинадцятикласників. Навчання проводили на базі приміщення Кривицької школи, повідомляє «Полісся NEWS». За пропозицією ГІ «Поліська Січ», проєкт був присвячений 85-річчю створення УПА «Поліська Січ». 
 Протягом травня такі заняття пройшли 400 учнів — це 80% одинадцятикласників навчальних закладів громади. Останній, четвертий вишкіл завершився 25 травня 2026 року.

Як повідомив Микола Ляхович, кожен із чотирьох травневих вишколів був також присвячений постатям з історії українського національного руху опору.

Зокрема, з 1 до 5 травня відбувся «Воїн-Вовкулака ім. засновника УПА Тараса Бульби-Боровця», з 6 до 10 травня — «Воїн-Вовкулака ім. генерала УПА Івана Литвиненка», з 15 до 19 травня — «Воїн-Вовкулака ім. курінного УПА Микити Скуби («Лайдака»)», а з 20 до 25 травня — «Воїн-Вовкулака ім. Петра Смородського».
Навчання проводили в умовах, наближених до військових. Протягом вишколу учні жили на місці проведення занять, дотримувалися дисципліни та працювали за програмою, яку підготували організатори разом із військовими Сил спеціальних операцій Збройних сил України. 
Старшокласники вивчали основи тактики, тактичну медицину, мінну безпеку, керування дронами, роботу в малих групах та командну взаємодію. Також відпрацьовували окремі практичні елементи, зокрема засідки та навчальні завдання з лазертагом.
Велику увагу було приділено національно-патріотичному просвітництву. Микола Ляхович під час кожного з вишколів проводив гутірки, лекції та тренінги, спрямовані на формування у молоді української національної оборонної свідомості та готовності боронити українські національні цінності й зумовлені ними інтереси України. Зокрема, на лекціях-тренінгах обговорювали історію українського національного руху опору на Поліссі, а також сутність українських суспільно-державних (національних) цінностей та утвердження української національної й громадянської ідентичності. Молодь Дубровицької громади виявила ерудованість, високий рівень національної свідомості та громадянської відповідальності.
Інструктор, військовослужбовець ЗСУ Олександр розповів, що реакція учнів його здивувала: «Не чекав такої реакції від дітей. Тренуємо їх як дорослих чоловіків. Коли приїхали, були зовсім сумні, казали, що їх сюди примусили приїхати. Але вже через кілька занять їм усе дуже сподобалося».
Учениця Марина розповіла, що їй були цікавими всі заняття: «Ми ходили лісом, були шикування. Усе було круто, це найбільше сподобалося».
«Добре запам’ятав, які функції має виконувати командир і заступник командира, як надавати першу домедичну допомогу. Найскладніше було звикнути до дисципліни. Коли приїхав у перший день зі звичайного життя і треба одразу привчитися до дисципліни — це було найважче», — розповів один учень.
Історії визвольного руху присвятили окремий блок. Онлайн-лекцію для учасників провів Іван Ольховський, автор книг про «Поліську Січ» Тараса Бульби-Боровця і редактор сайту ГІ «Поліська Січ».

Начальниця управління освіти Ніна Стасюк пояснила, що перший такий вишкіл (з нагоди сторіччя від дня народження стрільця Першої сотні «бандерівської» УПА Степана Бакунця) восени минулого року провели для учнів, які самі виявили бажання долучитися.

«Порадившись із вчителями предмета «Захист України», ми вирішили, що саме практичні напрацювання з цього предмета будуть дуже важливими для випускників. Дітям це дуже корисно», — сказала Ніна Стасюк.
Після завершення навчань учні отримали сертифікати та відзнаки від Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ. Більшість не хотіли роз’їжджатися додому та просили продовжити вишкіл ще на кілька днів.
«У нас були різні лекції та практичні завдання, які можуть знадобитися не тільки у військовій сфері, а й у повсякденному житті. Багато нового дізналася з топографії, евакуації, тактичної медицини», — сказала учениця Дубровицького ліцею № 2 Юлія Поман.

Захід організовано зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України.
Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ». 

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Більше світлин із проєкту «Воїн-Вовкулака» на Дубровиччині дивіться в статті на сайті ГІ «Поліська Січ».

На своїй сторінці Микола Ляхович зазначив про створення Національно-патріотичного центру: «Давно назріло, тож вирішив більше не зволікати. Багато робиться у відповідній сфері практичного, що варто було якось формалізувати».

В оприлюдненій декларації вказано: «Це просвітницька, виховна та навчально-тренінгова платформа, покликана сприяти утвердженню української національної та громадянської ідентичності, формуванню оборонної свідомості й стійкості, розвитку військово-патріотичного виховання, а також практичній підготовці громадян до захисту українських національних цінностей та інтересів нашої держави».

«Створення Центру проголошується саме у День Героїв — день пам’яті всіх поколінь борців за волю України: лицарів Руси-України, козацтва, січових стрільців, вояків Армії УНР і УГА, учасників антибільшовицьких повстань, воїнів Карпатської Січі та УПА, нескорених в’язнів сталінських концтаборів, дисидентів, Героїв Небесної Сотні, добровольців та військовослужбовців сучасної російсько-української війни. Чини і жертовність українських Героїв — це те, що дає право існувати Українській Національній Державі. Наш обов’язок — бути гідними їхнього чину», — йдеться далі у декларації. 

Як підтвердження своїх намірів практикою, того ж дня Микола Ляхович на своїй публічній сторінці заявив про намір організувати національно-патріотичний проєкт на честь полеглого побратима Миколи Березового.

Микола Ляхович біля могили побратима

 «Товариство, чесно кажучи, давно мав намір організувати вишкіл на честь свого друга, побратима і командира Миколи Березового, який загинув як Герой, намагаючись врятувати пораненого побратима під час нашої спроби звільнити Іловайськ у серпні 2014 року.

Микола Березовий — дійсно великий українець у всіх сенсах. Він як ніхто заслуговує бути прикладом для інших українців, зокрема дітей та молоді. Та, на жаль, через різні обставини досі мені не вдавалося запланувати і провести військово-патріотичний вишкіл, присвячений пам’яті Миколи Березового.

Та позаяк 10 жовтня 2026 року виповнюється 50-річчя від дня його народження, ближче до тієї дати маємо організувати військово-патріотичний вишкільний проєкт для молоді на честь добровольця Миколи Березового («Берези»).
Буду вдячний усім, хто відгукнеться і долучиться до організації та проведення цього заходу», — написав Микола Ляхович.

Також було оприлюднене відповідне відео, яке Микола Ляхович записав біля могили свого побратима. 

Нижче подаємо повний текст оприлюдненої декларації про створення Національно-патріотичного центру. 

 «ПУБЛІЧНА ДЕКЛАРАЦІЯ про створення Громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» (НПЦМЛ)

«Нація тримається не лише кордонами — а передусім цінностями, пам’яттю, волею та готовністю до захисту».

23 травня — у День Героїв — публічно проголошується створення Громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» (НПЦМЛ).

Це просвітницька, виховна та навчально-тренінгова платформа, покликана сприяти утвердженню української національної та громадянської ідентичності, формуванню оборонної свідомості й стійкості, розвитку військово-патріотичного виховання, а також практичній підготовці громадян до захисту українських національних цінностей та інтересів нашої держави.
ЧОМУ СТВОРЮЄТЬСЯ ЦЕНТР?

Україна проходить один із найважчих і найвеличніших етапів своєї історії. Московська агресія — це не просто війна за території. Це екзистенційна війна проти самої української ідентичності, нашої мови, культури, історичної пам’яті та державницької традиції.

Саме тому сьогодні, паралельно зі зміцненням Сил оборони України, життєво необхідним є:

Утвердження української національної громадянської свідомості;

Формування української національної оборонної свідомості офензивного характеру;

Плекання цінностей української національної державності;

Виховання відповідального громадянина України;

Утвердження культури служіння Україні та українській нації;

Підготовка громадян до всеохопної системи національного спротиву;

Гартування покоління, здатного не лише користуватися свободою, а й мати волю і гідність ставати на її захист.

ЦІННІСНА ОСНОВА ЦЕНТРУ

Діяльність НПЦМЛ ґрунтується на концепті українських суспільно-державних (національних) цінностей:

Самобутність — утвердження і захист української історичної, культурної, мовної та духовної ідентичності.

Воля — виховання внутрішньої відповідальності, особистої свободи, готовності до боротьби за українську націю та українську державність.

Соборність — єдність українців навколо спільних національних цінностей, історичної пам’яті та візії майбутнього в Успішній Українській Україні.

Гідність — взаємоповага, шана до українських Героїв та жертовності за Україну; подолання постколоніального, посттоталітарного та постгеноцидного деструктивного спадку; рішуча протидія будь-яким проявам антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництва) в Україні та світі.

СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТА СПАДЩИНА

ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» діє у тісній синергії та ціннісній кореляції з ГІ «Інститут українського національного державотворення Миколи Ляховича» (ІУНДМЛ). Якщо Інститут забезпечує концептуальну, науково-теоретичну та світоглядну базу, то Центр є інструментом її практичного впровадження у суспільне життя.

НПЦМЛ поєднує:

Унікальний досвід розробки та реалізації державної політики ціннісного національно-патріотичного виховання (2015–2019 рр.);

Живу спадщину боротьби за державну незалежність, територіальну цілісність України та спротиву антиукраїнським режимам;

Концепцію української національної оборонної свідомості;

Українську національну мілітарну виховну традицію;

Сучасні, перевірені практикою підходи до підготовки громадян до національного спротиву.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Центр здійснює та підтримує:

Розробку та реалізацію дієвих програм, проєктів і заходів у сфері НПВ та військово-патріотичної підготовки;

Підготовку та сертифікацію фахівців, виховників та інструкторів з утвердження української національної та громадянської ідентичності;

Організацію та проведення практичних лекцій, тренінгів, вишколів, форумів, таборів;

Створення методичних та аналітичних матеріалів для закладів освіти та громадського сектору;

Плекання культури служіння Україні та популяризацію нашої державницької традиції;

Розвиток партнерств із ветеранськими, безпековими, освітніми середовищами, громадськими організаціями, органами влади та місцевого самоврядування.

ДЕНЬ ГЕРОЇВ — НАШ ДУХОВНИЙ ОРІЄНТИР

Створення Центру проголошується саме у День Героїв — день пам’яті всіх поколінь борців за волю України: лицарів Руси-України, козацтва, січових стрільців, вояків Армії УНР і УГА, учасників антибільшовицьких повстань, воїнів Карпатської Січі та УПА, нескорених в’язнів сталінських концтаборів, дисидентів, Героїв Небесної Сотні, добровольців та військовослужбовців сучасної російсько-української війни.

Чини і жертовність українських Героїв — це те, що дає право існувати Українській Національній Державі. Наш обов’язок — бути гідними їхнього чину.

НАША МЕТА

Не просто говорити про патріотизм і громадянськість — а практично формувати покоління українців, які здатні:

Мислити державницьки;

Діяти відповідально;

Бути ментально і фізично стійкими;

Берегти національну спадщину;

Захищати Україну та перемагати.

«УКРАЇНА БУДЕ УСПІШНОЮ ТОЮ МІРОЮ, ЯКОЮ УКРАЇНЦІ БУДУТЬ НАЦІЄЮ».

Микола Ляхович — правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності та формування української національної оборонної свідомості, автор десятків успішних всеукраїнських проєктів (зокрема «Нащадки Вільних», «Джура-Десантник», «Джура-Прикордонник» тощо), військовослужбовець ЗСУ (2022–2024), засновник ГІ « Інститут українського національного державотворення», науковий співробітник Інституту проблем виховання НАПН України.

Долучайтеся до формування оборонної свідомості нації разом із НПЦМЛ!».