Сьогодні ми відзначаємо День відновлення Незалежності України.

Для мене ця дата — не просто свято. Це день, за який я почав боротися ще підлітком.

Наприкінці 1980-х я прийшов до радянської школи із синьо-жовтим значком на грудях і відмовився вступати до комсомолу, назвавши його антиукраїнською організацією.  

Мене за це сварили комуністи в школі. А я казав їм, що час московської окупації України добігає кінця і скоро Україна стане Незалежною.

Я тоді ще не знав, скільки років боротьби попереду. Не знав, скільки поколінь українців віддадуть за цю свободу своє життя.

Але я знав головне: Україна буде вільною. 

Український дисидент Валентин Мороз сказав слова, які, на мою думку, пояснюють саму природу нашої Нації: «Україна живе завдяки логіці одержимості».

Саме ця одержимість не давала українцям змиритися з імперією. Вона вела дисидентів, політв’язнів, борців за Незалежність. Вона вивела мільйони людей на Майдани. І сьогодні вона веде наших Воїнів у боротьбі проти московського агресора.

Незалежність нам ніхто не подарував. І ніхто не має права її в нас забрати.

Тому сьогодні я хочу побажати кожному українцю не просто пишатися Незалежністю, а стати її носієм, захисником української самобутності, волі, соборності і гідності!

Бо Україна переможе не тому, що нам пощастить.

Україна переможе тому, що ми не погодимося на менше, ніж Успішну, Українську Україну!

З Днем відновлення Незалежності!

Слава Нації!

Слава Україні!

Микола Ляхович, правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), волонтер, засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності, військовослужбовець ЗСУ (2022-2024), ветеран московсько-української війни, засновник ГІ Інститут українського національного державотворення і Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича.

Під наставництвом військових інструкторів із досвідом участі в бойових діях молодь освоювала навички з тактичної медицини, орієнтування на місцевості та керування БПЛА, а також ознайомилася із сучасними зразками озброєння, мінною безпекою тощо.

Програма заходу включала лекції-тренінги з утвердження української національної та громадянської ідентичності, а також формування оборонної свідомості. Окрему увагу приділили вивченню історії українського національного руху опору, зокрема діяльності УПА «Поліська Січ» під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Відповідні лекції для молоді проводив Микола Ляхович. Також у форматі онлайн до заходу долучився відомий дослідник історії УПА «Поліська Січ» Іван Ольховський.

Одна з лекцій Миколи Ляховича

Підрозділи Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України сьогодні продовжують цей славетний шлях боротьби, готуючи сучасних повстанців для виконання надскладних завдань на тимчасово окупованих територіях. Історичний досвід УПА став міцним фундаментом для розгортання сучасного руху опору в загальній системі всеохоплюючої оборони України.

Сарненська районна організація ТСО України організувала для учасників вишколу змагання зі стрільби з пневматичної зброї, визначила переможців і відзначила їх грамотами та значками. 

В урочистому закритті вишколу 28 червня 2026 року взяли участь гості з Рівного, а також земляки та родичі видатних «бульбівців» із Березного, що на Рівненщині. Серед почесних гостей були онуки душпастиря УПА «Поліська Січ» отця Михайла Симоновича. Також на захід завітав представник відомого священницького роду Волощуків — бандурист Назар Волощук, який виконав кілька патріотичних музичних творів, зокрема й пісню про УПА «Поліська Січ»,  що закінчується пророчими словами: «Ми ще поставим жовто-блакитний на самім кремлі!».

Микола Ляхович і Голова Немовицької сільської ради Олександр Трохимець

Після завершення вишколу від інструкторів ССО ЗС України кожен учасник отримав особливу відзнаку із зображенням Вовкулаки та сертифікат, а найвитривалішу молодь згодом запросять на наступні етапи складніших випробувань. 

Микола Ляхович від імені ГІ «Поліська Січ» вручив представникам усіх трьох ліцеїв Немовицької громади мініатюрні погруддя Тараса Бульби-Боровця, які спеціально для цієї події виготовив скульптор з Олевська Олександр Павленко. Також бюсти Тараса Бульби-Боровця вручили Немовицькій сільській раді та представникам військової частини, яка забезпечила вишкіл висококласними інструкторами. Від ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» місцевим ліцеям було передано методичну літературу з національно-патріотичного виховання. 

Микола Ляхович, Алла Куц і Олександр Трохимець

Сільський голова Олександр Трохимець подякував молоді, освітянам, інструкторам і ГІ «Поліська Січ» за високий рівень організації та проведення вишколу «Воїн-Вовкулака» в с. Немовичі й вручив офіційні подяки. Також він анонсував, що у жовтні наступного року в громаді планують встановити пам’ятний знак на честь першого вишколу під назвою «Холодний Яр» для майбутніх командирів УПА під проводом бандерівської ОУН. Цей історичний вишкіл розпочався у жовтні 1942 року на хуторі Натуша поблизу с. Тинне, яке сьогодні входить до складу Немовицької громади Сарненського району на Рівненщині. Микола Ляхович проводив краєзнавчі розвідки щодо тієї історичної події.  

Подяка від Немовицької сільської ради ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича», за за вагомий вклад в організацію та проведення військово-патріотичного вишколу «Воїн-Вовкулака» (з нагоди 85-ї річниці від створення УПА «Поліська Січ») для школярів Немовицької ТГ.

Після урочистого закриття учасники відвідали на місцевому цвинтарі в Немовичах могилу відомого просвітянина Петра Ющіка, розстріляного німецько-нацистськими окупантами у 1944 році. Саме в його хаті Тарас Бульба-Боровець 28 червня 1941 року підписав свій перший історичний наказ про створення УПА. Про співпрацю Петра Ющіка з Бульбою-Боровцем присутнім детально розповіла дослідниця Алла Володимирівна Куц із Березного.  

До організації та проведення вишколу «Воїн-Вовкулака» з нагоди 85-ї річниці створення УПА «Поліська Січ» у с. Немовичі долучилися: Командування ССО ЗС України, відділ освіти, культури, молоді та спорту Немовицької сільської ради, ТСО України, ГІ «Поліська Січ», ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича», а також (методично) — Інститут проблем виховання НАПН України та ГІ «Інститут українського національного державотворення».
Заходи з військово-патріотичного виховання та підготовки громадян до національного спротиву здійснюються відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву». Із цією метою проводяться такі види заходів: інформаційно-просвітницькі, культурно-мистецькі та видовищні, спортивно-масові, військово-прикладні й комбіновані.

Стань частиною Великого Племені Вовкулак! Долучайся до Руху опору https://opir.org.ua/.

Більше світлин і відео на сайті ГІ «Поліська Січ».
При підготовці статті використані матеріали  Рівненського телеканалу ITV media group і СарниNews.City.

У травні цього року зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України  для трьох сотень одинадцятикласників Дубровицької громади на Рівненщині було проведено низку вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

У червні 2026 року Микола Ляхович із патріотичною молоддю здійснили сходження на найвищі вершини українських Карпат — Петрос і Говерлу, де розгорнули стяг із портретом засновника УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця.

Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Проєкт реалізовують активісти «Організації Української Молоді» (ОУМ), які запросили на нього як лектора Миколу Ляховича.

Лекція-тренінг Миколи Ляховича про цінності.

Микола Ляхович провів для учасників табору-походу низку тематичних лекцій-тренінгів, спрямованих на утвердження української національної та громадянської ідентичності, формування оборонної свідомості, популяризацію національно-патріотичних цінностей, виховання поваги до героїчного минулого українського народу та підготовку молоді до активної громадянської участі у розбудові й захисті української держави.

Окрему увагу було приділено боротьбі за Незалежність у Карпатській Україні (1938–1939 рр.) і героїці українських вояків підрозділів Карпатської Січі, а також тому, як події в Карпатській Україні вплинули на формування УПА «Поліська Січ» Тарасом Бульбою-Боровцем у 1941 році. Принагідно було наголошено про 85-ту річницю створення УПА у 2026 році відповідно до наказу Тараса Бульби-Боровця, виданого ним 28 червня 1941 року у с. Немовичі Сарненського р-ну Рівненщини.

Вершина гори Петрос

Під час підняття на найвищі вершини українських Карпат Петрос і Говерлу молодь розгортала стяг із портретом Тараса Бульби-Боровця, намальованим художником Юрієм Журавлем, і таким чином нагадувала про відзначення у 2026 році 85-ї річниці від створення УПА «Поліська Січ». 

Лекція Миколи Ляховича

Лекція-тренінг Миколи Ляховича

Вершина Говерли

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Також у травні цього року зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України  для трьох сотень одинадцятикласників Дубровицької громади на Рівненщині було проведено низку вишколів «Воїн-Вовкулака», присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ».

Національний Пантеон: Між монументальністю вічності та примітивізмом тимчасовості
Пантеон не може виникнути на периферії, на болотистих ґрунтах, відчужених у громади за сумнівними схемами. Його місце — у серці столиці. Символічно і логічно, що такий комплекс має постати на місці колишньої «арки дружби народів», остаточно закриваючи сторінку колоніального минулого. Це не має бути чергова «халабуда» з фанери та пластику. Нація, що виборює право на існування в ядерну епоху, потребує монументальної споруди з бетону, каменю і сталі. Пантеону, чиї підземні яруси здатні витримати найважчі удари, а зовнішній вигляд — витримати випробування тисячоліттями.
Так, це складно. Так, це дорого. Такі комплекси будуються десятиліттями, бо вони є фундаментом державності, а не декорацією для чергового виборчого циклу.

Ключовим залишається питання: хто і з якою метою реалізує цей проєкт? Чи це буде справжнє вшанування, чи спроба «освоїти» мільярдні податки під прикриттям патріотичних гасел? Адже ідея повернення праху великих українців потребує не лише політичної волі, а й концептуальної чіткості.
Ми маємо дати відповідь: де спочинуть Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера та Андрій Мельник? Чи готові ми до гідного сусідства великих, чи знову допустимо методологічний хаос?

Неприпустимим є еклектичне змішування в єдиному сакральному просторі ідеологічних антиподів лише за хронологічним принципом. Пантеон не може стати місцем примусового “примирення” катів та їхніх жертв, творців держави та її руйнівників.

Недопустимо, щоб ідеологи українського державного чину, такі як Іван Багряний чи Юрій Шевельов, опинилися в одному ряду з Миколою Бажаном чи Віктором Домонтовичем — тими, чий літературний талант був нерозривно пов’язаний із системою радянського спецслужбівського нагляду. Так само неможливо уявити в єдиному меморіальному контексті постать засновника УПА Тараса Бульби-Боровця поруч із Сидором Ковпаком, який уособлював московсько-радянську каральну машину тієї ж епохи. Як не можуть сусідити Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький та намісники окупаційної адміністрації в особі Володимира Щербицького чи Петра Шелеста.

Окремої уваги заслуговує питання внутрішньої консолідації національного руху, яке в стінах Пантеону має знайти своє остаточне розв’язання. Послідовники Андрія Мельника та Степана Бандери не поб’ються між собою у їхній спільній спочивальні — так само, як не чинили чвар при житті самі Провідники, коли одночасно відвідували могилу свого вчителя Євгена Коновальця. Ця спільна пошана до витоків і спільного чину є запорукою того, що Пантеон стане місцем національного примирення та єдності, а не нових протистоянь.

Збір українських націоналістів різних фракцій на 20-ті роковини загибелі Євгена Коновальця, 23 травня 1958 року, на цвинтарі в Роттердамі (перший ряд, справа наліво: Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський). 23 травня 1958 року.

Створення Пантеону у формі Володимирового Тризуба — це робота для фахівців із широким візіонерським баченням, а не для «експертів» з моментального хайпу.

Якщо нинішня владна вертикаль обмежиться підписанням стратегічних указів та залученням справжньої наукової спільноти для розробки концепції — це крок, який заслуговує на підтримку. Але якщо під виглядом святині нам намагаються продати черговий тимчасовий об’єкт із пластику, щоб швидше «прикурити» на логістиці перепоховань під час війни — то краще не чіпати прах героїв взагалі. Доля національної пам’яті занадто цінна, щоб ставати розмінною монетою для тих, чиї інтереси далекі від українського державотворення.

Микола Ляхович, правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності, військовослужбовець ЗСУ (2022-2024), засновник Інститут українського національного державотворення.

Візуалізація згенерована ШІ для настрою. Зображення має символічний характер і слугує лише для привернення уваги до суті концепції

P.S. У своєму новому дописі «ПАНТЕОН ZEЛЕНОГО КУРЦЯ» Микола Ляхович розкритикував ідеї створення Національного Пантеону в Києво-Печерській лаврі.

«Лише в хворій голові zeленого чиновника може визріти ідея перетворити Києво-Печерську Лавру в Національний Пантеон для упокоєння світських осіб. Адже серед Національних Героїв України не всі були православними християнами. Були й ті, які не були християнами взагалі, були представниками інших віросповідань або атеїстами. Відтак, це не лише неповага до Українського Духовного Національного спадку, яким є Києво-Печерська Лавра, це й неповага до частини з тих Національних Героїв і видатних Українських Національних Державників, які мали б бути упокоєні в Українському Національному Пантеоні. Це не просто чергова профанація «(д)ефективних менеджерів» неукраїнського племені «неармійського друга» Міндича — це небачене святотатство і ганьба!

Більш прийнятним було б виділити під Національний Пантеон територію кооперативу «Династія» під Києвом, з найпотужнішим маєтком «Вови», прізвище якого досі не названо. Раз той «Вова» не заявляє свої права на той маєток — то, значить, він і не проти, як і його три друга: Тімур, Андрєй і Алєксєй. Територія кооперативу «Династія» підходить не лише мальовничістю місця її розташування під Києвом. Вона, як нам відомо з оголошеного в суді, навіть посипана ґрунтом із цвинтарів. Тобто вони наче передбачили те місце для тих, які вже спочили…», — зазначив на своїй сторінці в соцмережах Микола Ляхович.

 
«Після Революції Гідності, коли москва анексувала Крим, спалахнула війна на Донбасі, а на сході та півдні України підняли голову московські колаборанти, стало очевидно: протистояти ворогу потрібно не лише на полі бою. Потрібно було негайно давати відсіч в інформаційному та просвітницькому просторі. Тоді на найвищому рівні прийшло розуміння: державі потрібна потужна система національно-патріотичного виховання.
У червні 2015 року в Адміністрації Президента створили профільну робочу групу. Її очолили двоє співголів — заступники Глави АП Ростислав Павленко та світлої пам’яті Андрій Таранов (який трагічно загинув за дуже дивних обставин уже у 2016-му). До групи увійшли десятки людей: урядовці, силовики, представники громадського сектору. Мені випала честь представляти там Міністерство молоді та спорту України як керівнику щойно створеного профільного відділу національно-патріотичного виховання.

Робоча група в АП (2015 р.)

І от тут почалися перші світоглядні бої. Більшість представників держорганів усе ще тягнули за собою “совковий” менталітет. Для них патріотизм асоціювався з радянською грою “Зарниця”. Вони категорично не хотіли чути слово “національне” і просували назву “Стратегія патріотичного виховання”. На першому ж засіданні мені довелося жорстко наполягти: патріотизм без “національного” масштабу — розмитий. Тоді й “ватники” називали себе патріотами, і просто існував “місцевий патріотизм” за принципом “моя хата скраю”. Нам потрібен був загальноукраїнський, національний фундамент.
Мене палко підтримала громадськість. Але справжнім зламом стереотипів став вчинок Андрія Таранова. Він був вихідцем із класичної московсько-радянської школи розвідки, говорив українською з помітним московитським акцентом, і спочатку я поставився до нього з недовірою. Проте Андрій Іванович виявився справжнім Державником. Він вислухав мої аргументи, підвівся, пройшов через увесь довгий стіл, міцно потиснув мені руку й сказав: “Я вас підтримую, все ви правильно кажете”. Після чого безапеляційно заявив силовикам: “За блок ідеології в Стратегії відповідатиме Микола Ляхович. Ніхто не проти?”. Заперечувати ніхто не наважився
Завдяки цьому в першу Стратегію національно-патріотичного виховання, яку Петро Порошенко підписав 13 жовтня 2015 року просто у військовому ліцеї в Кремінній на Луганщині, ми заклали чіткі ціннісні орієнтири: спадковість збройної боротьби від княжих дружин і козацтва до Січових Стрільців, Армії УНР та УГА, селянських антибільшовицьких повстань, Карпатської Січі, УПА, повстань українців у сталінських концтаборах, дисидентів, а також Героїв Небесної Сотні та АТО. Це дало поштовх: у 2016 році Уряд уперше в історії України виділив на національно-патріотичне виховання реальні гроші (10 мільйонів гривень), що дозволило нам провести близько сотні масштабних всеукраїнських заходів.
Проте та перша Стратегія мала серйозну ваду — вона була обмежена в часі й закінчувалася у 2020 році.
А далі настав 2019 рік. У новорічну ніч “із-за ялинки” московських корпоративів вискочив відомий персонаж із гаслом “какая разница”. Стало зрозуміло: якщо він прийде до влади, усе національне, мова й культура опиняться під загрозою реваншу. Потрібно було терміново рятувати систему національно-патріотичного виховання, Стратегія якого закінчувалася вже у 2020 році.
В АП на той час, після загибелі Андрія Таранова, просунути таке рішення самотужки було нікому. Тому я підготував доповідну записку на ім’я тодішнього Міністра молоді та спорту Ігоря Жданова. Він ідею повністю підтримав і направив офіційного листа до АП. Там національно-патріотичне крило швидко підхопило ініціативу, ми створили робочу групу з експертів і буквально штурмом переписали документ, зробивши Стратегію безстроковою та прибравши будь-які вікові обмеження (не лише для молоді, а й для всього суспільства). І тоді ж уперше вдалося в документ такого рівня внести розроблений мною ще у 2015–2016 роках концепт суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), які зараз також стали основою ухваленого у 2022 році Закону Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Представники експертної групи з розробки оновленої Стратегії національно-патріотичного виховання (2019 р.)

На початку квітня 2019 документ узгодили всі департаменти (хоча це теж далося з боями в установі якою керував Райнін). Документ лежав на столі Президента. І тут почався справжній детективний абсурд. Щойно надійні люди клали проєкт Указу Порошенку на стіл, як слідом заходили інші й завалювали його купами указів про нагородження та почесні звання — перед завершенням каденції кожен намагався “урвати” собі орден. Наш доленосний документ щоразу опинявся на самому дні, а час танув.
Я обдзвонював усіх, кого міг: міністрів, активістів, митців. Наші люди заходили до кабінету, перевіряли, чи не зник указ, і знову клали його наверх стосу. До боротьби долучився народний депутат Олег Петренко (ветеран добробату “Азов”). Він проявив себе як “великий комбінатор” у найкращому сенсі: дізнався, що 17 травня 2019 року в “Українському домі” відбудеться відкриття виставки “Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку” (яку, до слова, організував “Меморіал” імені Василя Стуса під керівництвом Степана Кубіва).

Петро Порошенко і Степан Кубів на виставці

Петренко з’ясував, що туди приїдуть і Порошенко, і легендарний Юрій Шухевич — син Головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Олег оперативно передав наш проєкт Стратегії НПВ Юрію Романовичу. Попри повну втрату зору, Юрій Шухевич залишався титаном націотворення. На виставці він підійшов до Президента Петра Порошенка й особисто вручив йому папери: “Петре Олексійовичу, підпишіть нарешті цей важливий указ”. Відмовити сину Романа Шухевича було неможливо.

Петро Порошенко тримає в руках той самий проєкт Указу, який йому щойно передав Юрій Шухевич (17 травня 2019 р.)

Результат? Пізно ввечері 18 травня 2019 року мені зателефонували: “Підписано!“.

Вишкіл на Поліссі. Рокитнівський район Рівненщини, 16–18 травня 2019 р.

 Я в той момент проводив військово-патріотичний вишкіл далеко на Поліссі, посеред ночі зірвався й помчав до Києва. На ранок указ з’явився на сайті. Це був Указ № 286/2019 — останній указ Петра Порошенка на посаді Президента України. Наступний документ на сайті вже підписував В. Зеленський. А 19 травня 2019 року в Биківні, коли Порошенко проходив повз, я міцно потиснув йому руку й особисто подякував за цей підпис.
Ця Стратегія проіснувала до вересня 2024 року, поки її таки не скасував “неармійський друг” Міндіча. Але вона повністю виконала свою історичну місію. Коли до влади прийшли уряди “какая разница”, які взагалі викреслили слово “патріотизм” зі своїх планів, цей безстроковий Указ став залізобетонним юридичним щитом для збереження системи національно-патріотичного виховання — бодай у частині підтримки відповідних громадських ініціатив. Вони не могли його ігнорувати: фінансування продовжувалося, громадські організації працювали. Завдяки цьому щиту ми встигли виховати покоління, яке в лютому 2022 року зустріло повномасштабну навалу москви зі зброєю в руках і чітким розумінням, що таке Українська Держава.
Світла пам’ять Андрію Таранову, Юрію Шухевичу та Степану Кубіву. Справа вашого життя вистояла у найважчу годину». 

Розповів  на своїй сторінці в соцмережах Микола Ляхович. 

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Участь у навчанні беруть кияни, а також внутрішньо переміщені особи, які були змушені покинути свої домівки внаслідок російської агресії проти України. На лекцію завітали й поважні гості — учасники сучасного українського національного спротиву та руху опору, серед яких легендарний луганський партизан, Герой України Володимир Жемчугов.

«Почув цікаві історії та біографії тих, хто створював ОУН, УВО та підрозділ “Летюча бригада”, яка вчиняла “екси”, а також про тих, хто брав участь у визвольній боротьбі Степана Бандери. Отримав новий цікавий досвід викладання інформації національно-патріотичного змісту. Українці повинні знати свою історію, знати, чим пишатися та що наслідувати. Слава Україні!» — після завершення лекції Миколи Ляховича написав Герой України Володимир Жемчугов.

  Зі свого боку Микола Ляхович зазначив: «Моя лекція була присвячена Героям українського національного руху опору 1920–1930-х років минулого століття і звучала в присутності Героїв українського національного спротиву на сучасному етапі боротьби за незалежність України. Це став реальний приклад того, що нинішні представники українського Руху опору, які пишуть славні сторінки сучасного українського нацспротиву, є продовжувачами Великого Чину попередніх борців за волю України. Дякую всім небайдужим і жертовним!».

Цей національно-патріотичний захід відбувався в Центрі підготовки населення до національного спротиву Деснянського району, який працює спільно з ДФТГ № 31, а також за підтримки ГО «Товариство сприяння обороні України», Інституту проблем виховання НАПН України, ГІ «Інститут українського національного державотворення» і «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича». 

У Дубровицькій громаді на Рівненщині завершили серію спеціалізованих військово-патріотичних вишколів «Воїн-Вовкулака» для одинадцятикласників. Навчання проводили на базі приміщення Кривицької школи, повідомляє «Полісся NEWS». За пропозицією ГІ «Поліська Січ», проєкт був присвячений 85-річчю створення УПА «Поліська Січ». 
 Протягом травня такі заняття пройшли 400 учнів — це 80% одинадцятикласників навчальних закладів громади. Останній, четвертий вишкіл завершився 25 травня 2026 року.

Як повідомив Микола Ляхович, кожен із чотирьох травневих вишколів був також присвячений постатям з історії українського національного руху опору.

Зокрема, з 1 до 5 травня відбувся «Воїн-Вовкулака ім. засновника УПА Тараса Бульби-Боровця», з 6 до 10 травня — «Воїн-Вовкулака ім. генерала УПА Івана Литвиненка», з 15 до 19 травня — «Воїн-Вовкулака ім. курінного УПА Микити Скуби («Лайдака»)», а з 20 до 25 травня — «Воїн-Вовкулака ім. Петра Смородського».
Навчання проводили в умовах, наближених до військових. Протягом вишколу учні жили на місці проведення занять, дотримувалися дисципліни та працювали за програмою, яку підготували організатори разом із військовими Сил спеціальних операцій Збройних сил України. 
Старшокласники вивчали основи тактики, тактичну медицину, мінну безпеку, керування дронами, роботу в малих групах та командну взаємодію. Також відпрацьовували окремі практичні елементи, зокрема засідки та навчальні завдання з лазертагом.
Велику увагу було приділено національно-патріотичному просвітництву. Микола Ляхович під час кожного з вишколів проводив гутірки, лекції та тренінги, спрямовані на формування у молоді української національної оборонної свідомості та готовності боронити українські національні цінності й зумовлені ними інтереси України. Зокрема, на лекціях-тренінгах обговорювали історію українського національного руху опору на Поліссі, а також сутність українських суспільно-державних (національних) цінностей та утвердження української національної й громадянської ідентичності. Молодь Дубровицької громади виявила ерудованість, високий рівень національної свідомості та громадянської відповідальності.
Інструктор, військовослужбовець ЗСУ Олександр розповів, що реакція учнів його здивувала: «Не чекав такої реакції від дітей. Тренуємо їх як дорослих чоловіків. Коли приїхали, були зовсім сумні, казали, що їх сюди примусили приїхати. Але вже через кілька занять їм усе дуже сподобалося».
Учениця Марина розповіла, що їй були цікавими всі заняття: «Ми ходили лісом, були шикування. Усе було круто, це найбільше сподобалося».
«Добре запам’ятав, які функції має виконувати командир і заступник командира, як надавати першу домедичну допомогу. Найскладніше було звикнути до дисципліни. Коли приїхав у перший день зі звичайного життя і треба одразу привчитися до дисципліни — це було найважче», — розповів один учень.
Історії визвольного руху присвятили окремий блок. Онлайн-лекцію для учасників провів Іван Ольховський, автор книг про «Поліську Січ» Тараса Бульби-Боровця і редактор сайту ГІ «Поліська Січ».

Начальниця управління освіти Ніна Стасюк пояснила, що перший такий вишкіл (з нагоди сторіччя від дня народження стрільця Першої сотні «бандерівської» УПА Степана Бакунця) восени минулого року провели для учнів, які самі виявили бажання долучитися.

«Порадившись із вчителями предмета «Захист України», ми вирішили, що саме практичні напрацювання з цього предмета будуть дуже важливими для випускників. Дітям це дуже корисно», — сказала Ніна Стасюк.
Після завершення навчань учні отримали сертифікати та відзнаки від Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ. Більшість не хотіли роз’їжджатися додому та просили продовжити вишкіл ще на кілька днів.
«У нас були різні лекції та практичні завдання, які можуть знадобитися не тільки у військовій сфері, а й у повсякденному житті. Багато нового дізналася з топографії, евакуації, тактичної медицини», — сказала учениця Дубровицького ліцею № 2 Юлія Поман.

Захід організовано зусиллями представників Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, відділу освіти Дубровицької міської ради, ГО «Потенціал Полісся», «Товариства сприяння обороні України», ГІ «Поліська Січ», за методичної підтримки Інституту проблем виховання НАПН України.
Цьогоріч ГІ «Поліська Січ» ініціюватиме ще низку національно-патріотичних заходів, присвячених 85-й річниці створення УПА «Поліська Січ». 

Нагадаємо, 23 травня 2026 року було оголошено про створення громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» і початок підготовки до проведення вишколу з нагоди 50-річчя побратима Миколи Ляховича — Миколи Березового, який загинув у 2014 році під час перших спроб звільнити Іловайськ. 

Більше світлин із проєкту «Воїн-Вовкулака» на Дубровиччині дивіться в статті на сайті ГІ «Поліська Січ».

На своїй сторінці Микола Ляхович зазначив про створення Національно-патріотичного центру: «Давно назріло, тож вирішив більше не зволікати. Багато робиться у відповідній сфері практичного, що варто було якось формалізувати».

В оприлюдненій декларації вказано: «Це просвітницька, виховна та навчально-тренінгова платформа, покликана сприяти утвердженню української національної та громадянської ідентичності, формуванню оборонної свідомості й стійкості, розвитку військово-патріотичного виховання, а також практичній підготовці громадян до захисту українських національних цінностей та інтересів нашої держави».

«Створення Центру проголошується саме у День Героїв — день пам’яті всіх поколінь борців за волю України: лицарів Руси-України, козацтва, січових стрільців, вояків Армії УНР і УГА, учасників антибільшовицьких повстань, воїнів Карпатської Січі та УПА, нескорених в’язнів сталінських концтаборів, дисидентів, Героїв Небесної Сотні, добровольців та військовослужбовців сучасної російсько-української війни. Чини і жертовність українських Героїв — це те, що дає право існувати Українській Національній Державі. Наш обов’язок — бути гідними їхнього чину», — йдеться далі у декларації. 

Як підтвердження своїх намірів практикою, того ж дня Микола Ляхович на своїй публічній сторінці заявив про намір організувати національно-патріотичний проєкт на честь полеглого побратима Миколи Березового.

Микола Ляхович біля могили побратима

 «Товариство, чесно кажучи, давно мав намір організувати вишкіл на честь свого друга, побратима і командира Миколи Березового, який загинув як Герой, намагаючись врятувати пораненого побратима під час нашої спроби звільнити Іловайськ у серпні 2014 року.

Микола Березовий — дійсно великий українець у всіх сенсах. Він як ніхто заслуговує бути прикладом для інших українців, зокрема дітей та молоді. Та, на жаль, через різні обставини досі мені не вдавалося запланувати і провести військово-патріотичний вишкіл, присвячений пам’яті Миколи Березового.

Та позаяк 10 жовтня 2026 року виповнюється 50-річчя від дня його народження, ближче до тієї дати маємо організувати військово-патріотичний вишкільний проєкт для молоді на честь добровольця Миколи Березового («Берези»).
Буду вдячний усім, хто відгукнеться і долучиться до організації та проведення цього заходу», — написав Микола Ляхович.

Також було оприлюднене відповідне відео, яке Микола Ляхович записав біля могили свого побратима. 

Нижче подаємо повний текст оприлюдненої декларації про створення Національно-патріотичного центру. 

 «ПУБЛІЧНА ДЕКЛАРАЦІЯ про створення Громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» (НПЦМЛ)

«Нація тримається не лише кордонами — а передусім цінностями, пам’яттю, волею та готовністю до захисту».

23 травня — у День Героїв — публічно проголошується створення Громадянської ініціативи «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» (НПЦМЛ).

Це просвітницька, виховна та навчально-тренінгова платформа, покликана сприяти утвердженню української національної та громадянської ідентичності, формуванню оборонної свідомості й стійкості, розвитку військово-патріотичного виховання, а також практичній підготовці громадян до захисту українських національних цінностей та інтересів нашої держави.
ЧОМУ СТВОРЮЄТЬСЯ ЦЕНТР?

Україна проходить один із найважчих і найвеличніших етапів своєї історії. Московська агресія — це не просто війна за території. Це екзистенційна війна проти самої української ідентичності, нашої мови, культури, історичної пам’яті та державницької традиції.

Саме тому сьогодні, паралельно зі зміцненням Сил оборони України, життєво необхідним є:

Утвердження української національної громадянської свідомості;

Формування української національної оборонної свідомості офензивного характеру;

Плекання цінностей української національної державності;

Виховання відповідального громадянина України;

Утвердження культури служіння Україні та українській нації;

Підготовка громадян до всеохопної системи національного спротиву;

Гартування покоління, здатного не лише користуватися свободою, а й мати волю і гідність ставати на її захист.

ЦІННІСНА ОСНОВА ЦЕНТРУ

Діяльність НПЦМЛ ґрунтується на концепті українських суспільно-державних (національних) цінностей:

Самобутність — утвердження і захист української історичної, культурної, мовної та духовної ідентичності.

Воля — виховання внутрішньої відповідальності, особистої свободи, готовності до боротьби за українську націю та українську державність.

Соборність — єдність українців навколо спільних національних цінностей, історичної пам’яті та візії майбутнього в Успішній Українській Україні.

Гідність — взаємоповага, шана до українських Героїв та жертовності за Україну; подолання постколоніального, посттоталітарного та постгеноцидного деструктивного спадку; рішуча протидія будь-яким проявам антирусинізму (антиукраїнізму, українофобії, україноненависництва) в Україні та світі.

СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТА СПАДЩИНА

ГІ «Національно-патріотичний центр Миколи Ляховича» діє у тісній синергії та ціннісній кореляції з ГІ «Інститут українського національного державотворення Миколи Ляховича» (ІУНДМЛ). Якщо Інститут забезпечує концептуальну, науково-теоретичну та світоглядну базу, то Центр є інструментом її практичного впровадження у суспільне життя.

НПЦМЛ поєднує:

Унікальний досвід розробки та реалізації державної політики ціннісного національно-патріотичного виховання (2015–2019 рр.);

Живу спадщину боротьби за державну незалежність, територіальну цілісність України та спротиву антиукраїнським режимам;

Концепцію української національної оборонної свідомості;

Українську національну мілітарну виховну традицію;

Сучасні, перевірені практикою підходи до підготовки громадян до національного спротиву.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Центр здійснює та підтримує:

Розробку та реалізацію дієвих програм, проєктів і заходів у сфері НПВ та військово-патріотичної підготовки;

Підготовку та сертифікацію фахівців, виховників та інструкторів з утвердження української національної та громадянської ідентичності;

Організацію та проведення практичних лекцій, тренінгів, вишколів, форумів, таборів;

Створення методичних та аналітичних матеріалів для закладів освіти та громадського сектору;

Плекання культури служіння Україні та популяризацію нашої державницької традиції;

Розвиток партнерств із ветеранськими, безпековими, освітніми середовищами, громадськими організаціями, органами влади та місцевого самоврядування.

ДЕНЬ ГЕРОЇВ — НАШ ДУХОВНИЙ ОРІЄНТИР

Створення Центру проголошується саме у День Героїв — день пам’яті всіх поколінь борців за волю України: лицарів Руси-України, козацтва, січових стрільців, вояків Армії УНР і УГА, учасників антибільшовицьких повстань, воїнів Карпатської Січі та УПА, нескорених в’язнів сталінських концтаборів, дисидентів, Героїв Небесної Сотні, добровольців та військовослужбовців сучасної російсько-української війни.

Чини і жертовність українських Героїв — це те, що дає право існувати Українській Національній Державі. Наш обов’язок — бути гідними їхнього чину.

НАША МЕТА

Не просто говорити про патріотизм і громадянськість — а практично формувати покоління українців, які здатні:

Мислити державницьки;

Діяти відповідально;

Бути ментально і фізично стійкими;

Берегти національну спадщину;

Захищати Україну та перемагати.

«УКРАЇНА БУДЕ УСПІШНОЮ ТОЮ МІРОЮ, ЯКОЮ УКРАЇНЦІ БУДУТЬ НАЦІЄЮ».

Микола Ляхович — правозахисник, політв’язень, психолог, доброволець (2014), засновник державної політики ціннісного Національно-патріотичне виховання, автор концепту суспільно-державних (національних) цінностей утвердження української національної громадянської ідентичності та формування української національної оборонної свідомості, автор десятків успішних всеукраїнських проєктів (зокрема «Нащадки Вільних», «Джура-Десантник», «Джура-Прикордонник» тощо), військовослужбовець ЗСУ (2022–2024), засновник ГІ « Інститут українського національного державотворення», науковий співробітник Інституту проблем виховання НАПН України.

Долучайтеся до формування оборонної свідомості нації разом із НПЦМЛ!».

 Інклюзивна пам’ять чи новий історичний міф: Микола Ляхович закликав нардепів до державної мудрості при ухваленні закону про борців за незалежність України.

Дискусії довкола урядового законопроєкту «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» (№ 2538), підготовленого УІНП, оголили давні суперечності в підходах до формування національної пам’яті.

Відомий громадський діяч і правозахисник Микола Ляхович на своїй сторінці у фейсбуці гостро розкритикував спроби чиновників звузити визвольний рух до однієї ідеологічно-регіональної фракції. Натомість він підтримав альтернативний законопроєкт Юрія Шухевича, який демонструє справжню державницьку позицію та інклюзивність щодо всіх борців за волю України — включно з поліськими отаманами. Подаємо повний текст заяви Миколи Ляховича без змін: 

«Нещодавно мною було висловлено публічне занепокоєння, що в урядовому законопроєкті «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» (№ 2538), який підготував Український інститут національної пам’яті, можуть врахувати не всіх борців за державну незалежність України, а лише за певним ідеологічно-регіональним принципом.
Друзі, як не прикро про це писати, але, на превеликий жаль, моє занепокоєння виявилося небезпідставним, коли вдалося ознайомитись з опублікованим на сайті текстом цього законопроєкту.

Як і очікувалося, прихильники однієї версії «правильної історії» упустили багато напрямків боротьби української нації за свою свободу і соборність у ХХ столітті. Для прикладу, брати-галичани з УІНП знову упустили згадку про «Поліська Січ» УПА Тараса Бульби-Боровця, яка виникла в серпні 1941 року з благословення екзильного Уряду УНР, і тим більше не згадано Українську Народну Революційну Армію (УНРА), яку собі за назву взяли січовики після того, як бренд «УПА» перехопила бандерівська фракція навесні 1943 року. А підрозділи УНРА діяли до 1950-х років, навіть на території сучасної Білорусі. В законопроєкті цей період виписано по-хитрому: «Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА)». Тобто наче й ніхто не забороняє під згаданим брендом «УПА» вшановувати «Поліську Січ» (УНРА), але за бажання кожен чиновник може відмовити в пошануванні цього українського визвольного руху, як це було у 2008 році на сторіччя від дня народження засновника УПА Тараса Бульби-Боровця, адже «Поліська Січ», на відміну від тієї ж «Карпатської Січі», не згадується в законопроєкті…

Відповідно, чиновники з УІНП наступного року, коли треба було б на державному рівні святкувати 75-річчя від заснування в 1941 році УПА «Поліська Січ», можуть «із чистою совістю» не згадати цю подію, бо в законі вона не відображена, і знову нам розказуватимуть історичні міфи про заснування УПА на Покрову у 1942 році. Тобто, скинувши комуністів з їхніми міфами, дехто починає творити нові міфи замість того, щоб поширювати правду.

Але не все так погано, як здається на перший погляд. Адже, по-перше, в законі, запропонованому УІНП, дуже хороша преамбула й обґрунтування, хоч вони й дали вузькорегіонального маху, визначаючи суб’єктів, на яких має поширюватися дія закону.

По-друге, син головнокомандувача УПА (бандерівської) Юрій Романович Шухевич зареєстрував свій альтернативний законопроєкт № 2538-1, де в деталях описав майже всі досі відомі національно-визвольні рухи, зокрема й лівуватого забарвлення, які, проте, стояли на позиції державної незалежності України.

Зокрема, як бачимо в статті 1 підпункту «ї», чітко згадується: «Українська повстанська армія отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Українська народна революційна армія (УНРА)». Для тих, хто не знає деталей трагедії українського визвольного руху на Поліссі й Волині, наголошу, що батько Юрія Романовича, Роман Йосипович Шухевич, керував підрозділами УПА-ОУН(б), які мали збройні конфлікти з УПА-УНРА. Проте Юрій Романович, будучи не по-книжному мудрою людиною в цих питаннях і ставлячи державний інтерес консолідації української нації вище за ідеологічні й регіональні симпатії, не став принижувати заслуги нікого з борців за державну незалежність України, навіть опонентів свого батька. А от «бібліотечні» й «архівні» «борці-герої» продовжують жити у світі ідеологічних тенет, а не державного інтересу в консолідації української нації.

Варто зазначити, що, на мою думку, і список тих, кого треба пошанувати, тобто окремо згадати в законопроєкті, не повний і в пана Юрія Шухевича. Адже там упущено «Олевську республіку» (вересень — листопад 1941 року, «бульбівці») і «Колківську республіку» (квітень — листопад 1943 року, «бандерівці»). Також треба окремими рядками згадати Норильське повстання і Кенгірське повстання (1954 р) як окремий етап боротьби українців, коли вони розривали зсередини шлунок сталінського звіра під назвою «ГУЛАГ». Це потім повторили на Майдані Кучмі у 2004-му, а Януковичу — у 2013–2014 рр. Бо такі вже є українці «на смак» для тих, хто хоче їх проковтнути. І про цю національну особливість треба пам’ятати й українцям, і тим, хто хоче їх проковтнути.

Підсумовуючи все вищезазначене, пропоную до законопроєкту УІНП додати повний перелік осіб і формацій, на які поширюється дія закону, за списком, який подає пан Юрій Романович Шухевич.
Дуже прошу нардепів проявити державну мудрість і відразу перерахувати всі формації, які вже відомі, щоб потім не мати непорозумінь і не вносити поправки.

Василь Червоній і Юрій Шухевич у Рівному під час відзначення 100-річчя від народження засновника УПА Тараса Бульби-Боровця. 9 березня 2008 року.

P.S. На світлині Шухевич із покійним Василем Червонієм у Рівному, 9 березня 2008 р., під час святкування 100-річчя від дня народження Тараса Бульби-Боровця, куди Юрій Романович прибув зі Львова, незважаючи на свій вік, щоб вшанувати поліського отамана, який конфліктував із підрозділами його батька. А 100-річчя Боровця тоді було відзначено лише на регіональному рівні, і то не повною мірою, бо, за словами покійного Василя Червонія, в адміністрації тодішнього президента Віктора Ющенка всеукраїнські заходи, присвячені засновнику «небандерівської УПА», були заблоковані галичанами, які тоді контролювали гуманітарний напрямок секретаріату. Може, досить наступати на ті самі граблі, продовжуючи внутрішню війну пам’яті, пане Volodymyr Viatrovych?!
P.P.S. Щоб зрозуміти, яких людей УІНП оминає своєю увагою і що цим людям довелося пережити заради України, наполегливо рекомендую відеоспогади особистої помічниці Тараса Бульби-Боровця пані Галини Кухарчук.

Слава Україні!» . 
Микола Ляхович

8 квітня 2015 р.